Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
— «Трапезундська вдовичка?!» — втішно спитав Володимир, який до неї ставився прихильно. — То вона приїхала?
— Приїхала й житиме тут довго... Навіть російську мову хоче вивчити... Прохала мене, щоб я був її вчителем...
— Прохала вас?! От так-так!.. Дивіть на нього: смирненький, плохенький, нібито закопався в науку та ховається там од дам, а тим часом дамські серця заполонює!.. Ох, чому я не знаю турецької мови, щоб одбити в вас вашу вченицю!..
— Покиньте це глузування, Володимире, — прохав Лаговський, вже й не радий, що похвалився йому.
— Тільки ж стережіться, учений пане професоре! — шут-кував Володимир, напускаючи на себе тон зловіщого пророка. — Utinam falsus vates sim29, але мені здається, що ви в своїй учениці закохаєтеся!.. Пильнуйте добре свого серденька!..
— Та ви вже й зараз закохані! — почувся через розчинені двері жартівливий голос Аполлона з його світлиці. — Хіба це не видко з того радісного тону, яким ви сповістили Володимира про своє щастя?
— Ат! — безнадійно махнув рукою професор.— Глузуйте!.. Ну, та ви собі одягайтесь самі, а я піду каву пити.
Вийшов і покинув реготунів.
XIII
Відколи розпочалися в професора щоденні лекції російської мови з Зоєю, вона, тая «трапезундська вдовичка», значно поінтереснішала і для всіх Шмідтів, бо тепер було їм навіть більше приключок, щоб і між собою балакати про неї. Лаговський, приміром, дуже хвалив її успіхи і охоче про них балакав. Та й до неї безпосередньо вдаватися доводилося їм тепер частіше, ну от хоч би тоді, як Шмідти юрмою входили до вітальні Андропулів, щоб сказати професорові (а лекція одбувалася саме там, у вітальні), що всі йдуть уже на прохідку, — то чи не час би йому скінчити свою лекцію з Зоєю? З Лаговського не переставали дрочитися, що він, мовляв, закохався в «трапезундській вдовиці» по самі вуха; він з того дрочіння тільки сміявсь, але одно було таки правда: лекція з Зоєю зробилася для нього дуже важною точкою його щоденного життя; вже зранку, навіть серед пильних своїх учених занять, він, з якоюсь несвідомою нетерплячкою, аж дочекатися не міг, чи скоро надійде четверта година, — бо тоді він ішов на лекцію до Зої. Відбувалися заняття спокій-но, діловито, трохи чи не геть без усяких сторонніх балачок; але для Лаговського було й у тім щось любе.
Із Шмідтів, — а вони надскокували коло Зої всі охоче, — найбільше цікавився гарною вченицею Лаговського молодий Костянтин. Він так пильно розпитував було в Лаговського про всякі подробиці кожної лекції, що той починав підозрювати, чи не закохавсь у ній Костянтин направду. Лаговському здавалося, що й сама «трапезундська вдовичка» більше дивиться на Костянтина, ніж на кого іншого. А один раз у Лаговського не зісталося вже жодних сумнівів, що його здогад — справедливий. Було це якраз наприкінці їхньої лекції. Тихим, рівним, щиро професорським безстрасним тоном силувався Лаговський вияснити перед Зоєю одно важне граматичне питання; взявши за підставу турецькі гла-гольні форми алырым і, аладжауьш, він силувався вияснити, яка єсть одміна між російським буду брать (братиму) і візьму. Але що згадані турецькі форми самі собою дуже збивчи-ві та невиразні, то й російських форм Зоя од Лаговського не зрозуміла, і на її обличчі майнула навіть легенька кисла міна, що виявляла скуку чи втому. Саме тоді розчинилися двері і як стій вбіг жвавий Костянтин, щоб забрати Лаговського й потягти на спільну прохідку. Маленька собачка, що була лежала тут коло Зої та куняла, з несподіванки прокинулася: спершу вона одскочила, потім метнулася до Костянтина та й задзявкала на нього з усієї моці, намагаючись при тім схопити його за ногу й укусити.
— Цить! — тупнув на неї Костянтин. Собачка задзявка-.ла ще гірше, ще тонкішим гавканням. Зручним рухом Костянтин уловив її за спину. Вона бурхалася, звивалася та все дзявкотіла, а Костянтин побідоносно підніс свій «голосний» трофей до Зої, і, галантно, по-лицарському розкланявшись, він запрезентував їй собачку з таким елегантним жестом, наче Зоя була його «дама серця», а він подавав їй букет або розкішну бонбоньєрку із смачними цукерками; на жаль тільки, він мусив держати й простягати непокірну, гавкотливу собачку хвостиком наперед, а не головою, а це вже виходило не зовсім естетично. Презентуючи Зої таким способом собачку, Костянтин церемонно вимовив те грецьке речення, яке скрізь пхав перед Зоєю чи до речі, чи не до речі:
29
Бодай я був лжепророком.