Андрій Лаговський

— А от хіба! — радісно згукнула вона, кокетливо поглянувши на професора. — Може б, в и схотіли мене навчити?.. Окрім вас, нема до кого й удатися... Ну, може б, годинку на день... зо мною — старою бабусею.

І вона проникливо й знов кокетливо подивилася на професора. Професор чув, що в нього, мабуть, червоніє коріння кожного волоса на голові. Та він і сам не знав, чого він соромиться. Конфузячись, він згодився вволити Зоїну волю, Поклали, що займатимуться російською мовою щодня годину, перед вечірньою прохідкою. Як на те, у професора був у чемодані підручник російської мови для татар.

Час був вертати до себе. Професор привітно кивнув до Зої головою і, осміхаючись, увійшов до Володимирової кімнати, щоб процедуру щоденного будіння почать з Володимира.

Молодих Шмідтів побудити бувало не легко, а надто Володимира, що ніколи не хотів прокидатися. Знаючи це за собою, Володимир давно вже, із своїм грубим гумором, який професорові, зрештою, тоді дуже сподобався, прохав його раз назавсіди: «Ви мене будіть, будіть та й будіть, нев-важаючи на ніщо... Може бути, що я спросоння зачну лаятися і посилати того, хто будить мене, в усякі далекі й близькі місця... — а ви не вважайте та й будіть!.. Може бути, що я спросоння схоплю чобіт і швиргону в вас, — а ви не вважайте та й будіть!.. Може бути, що я кину в вас оцим мідним підсвічником і провалю вам голову, — а ви таки не вважайте та й будіть, аж доки я зовсім підведуся на ліжку та запалю папі-роску... То вже буде знак, що я зовсім прокинувся... В крайнім разі можете на мене вилляти трошки холодної води...» Делікатні Аполлон і Костянтин отак грубо воюватись не обіцялися, але застерігали, що з ними буде інакша трудність: їм не можна вранці вірити. І справді, коли хто приходив їх будити, вони, прокинувшись, починали його спросоння серйозно впевнювати, що вони буцімто прохали його розбудити їх не сьогодні, але взавтра і що він помилився; на довід, що їхні завірення щира правда, вони навіть давали йому слово честі та знов засинали.

Хоч досі Володимир ні разу ще не шпурнув у професора ані чоботом, ані ліхтарем, той будь-що-будь мав завсіди з ним чималеньку мороку, доки вспівав збудити його. Так було й сьогодні. Всунувши Володимирові нарешті в рот цигарку, сам запаливши йому сірник і діждавшись, щоб він потяг дим у себе, професор пішов побудив Аполлона з Костянтином і знов вернув до Володимира, щоб переконатися, чи встає вже він. Жодного сліду з того нелюбого враження, як він дістав був од Володимира вчора, в Лаговського сьогодні вже не зоставалося. Не можна було того самого сказати про Володимира: в нього на дні душі лихий осадок проти професора заліг добре; тільки він того не виявляв, і розмова поміж ним і Лаговським повелася сьогодні так само спокійно, як і колись.

Кинувши Володимирові, який лежачи курив, скількись незначних уваг про гарну сьогоднішню днину, Лаговський далі сповістив його, що «трапезундська вдовичка» обіцялася подбати, щоб дівчата не чинили нікому з них пустот.