Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
— Де це ви їздили? — перебив професор, вдаючи, ніби не чув останнього закиду.
— В Лазаревське... Не знаєте такого містечка? Черкеси звали його Псезуапе? — то, може, так знаєте? Це півсотні верстов буде звідси, од Туапсе... Тож само коло моря, туди до Сочі... Наших греків там чимало...
— Що ж ви там робили? Веселилися?
— Ат! Великих веселощів можна сподіватися з товариства наших греків, що про самісіньку торгівлю й думають і балакають? До того ж: які втіхи можуть в Лазаревському, коли воно і швидше село, а не містечко? В Туапсе — та й то з нудьги можна вмерти!..
— Це, певне, тому, що по-російськи ви не говорите; а то, будь-що-будь, знайшлася б і в Туапсе якась більше чи менше інтересна публіка... ну, хоч би серед чиновників, чи що... чи взагалі серед тутешньої інтелігенції... — Так міркував професор, але Зоя вже його перебила.
— Не говорю по-російськи?.. Але ж я дуже хотіла б вивчитися — та од кого?.. Самій не можна, бо важко... Та й книжки ніде такої тут не знайдеш: тут же й книгарень нема...
— А ви б сказали, щоб вас повчив... той... — професор хотів був уже вимовити «яраліст», як вимовляла й мадам Андро-пулова, але побоявся, щоб те слово Зоя не взяла за глум. — Нехай би вас повчив... той... як його! Георгій! — насилу згадав він «яралістове» ім’я.
— Сказали про кого! Одно — що Георгій здебільша цілий день у крамниці, бо батько сказав, щоб він йому, як приїздить із Катеринодарської школи на літо додому, пособляв торгувати; а друге — це такий хлопчина-грубіян! ніколи мені жодної догоди не зробить!..
Вона спинилася.
— А от хіба! — радісно згукнула вона, кокетливо поглянувши на професора. — Може б, в и схотіли мене навчити?.. Окрім вас, нема до кого й удатися... Ну, може б, годинку на день... зо мною — старою бабусею.
І вона проникливо й знов кокетливо подивилася на професора. Професор чув, що в нього, мабуть, червоніє коріння кожного волоса на голові. Та він і сам не знав, чого він соромиться. Конфузячись, він згодився вволити Зоїну волю, Поклали, що займатимуться російською мовою щодня годину, перед вечірньою прохідкою. Як на те, у професора був у чемодані підручник російської мови для татар.
Час був вертати до себе. Професор привітно кивнув до Зої головою і, осміхаючись, увійшов до Володимирової кімнати, щоб процедуру щоденного будіння почать з Володимира.
Молодих Шмідтів побудити бувало не легко, а надто Володимира, що ніколи не хотів прокидатися. Знаючи це за собою, Володимир давно вже, із своїм грубим гумором, який професорові, зрештою, тоді дуже сподобався, прохав його раз назавсіди: «Ви мене будіть, будіть та й будіть, нев-важаючи на ніщо... Може бути, що я спросоння зачну лаятися і посилати того, хто будить мене, в усякі далекі й близькі місця... — а ви не вважайте та й будіть!.. Може бути, що я спросоння схоплю чобіт і швиргону в вас, — а ви не вважайте та й будіть!.. Може бути, що я кину в вас оцим мідним підсвічником і провалю вам голову, — а ви таки не вважайте та й будіть, аж доки я зовсім підведуся на ліжку та запалю папі-роску... То вже буде знак, що я зовсім прокинувся... В крайнім разі можете на мене вилляти трошки холодної води...» Делікатні Аполлон і Костянтин отак грубо воюватись не обіцялися, але застерігали, що з ними буде інакша трудність: їм не можна вранці вірити. І справді, коли хто приходив їх будити, вони, прокинувшись, починали його спросоння серйозно впевнювати, що вони буцімто прохали його розбудити їх не сьогодні, але взавтра і що він помилився; на довід, що їхні завірення щира правда, вони навіть давали йому слово честі та знов засинали.
Хоч досі Володимир ні разу ще не шпурнув у професора ані чоботом, ані ліхтарем, той будь-що-будь мав завсіди з ним чималеньку мороку, доки вспівав збудити його. Так було й сьогодні. Всунувши Володимирові нарешті в рот цигарку, сам запаливши йому сірник і діждавшись, щоб він потяг дим у себе, професор пішов побудив Аполлона з Костянтином і знов вернув до Володимира, щоб переконатися, чи встає вже він. Жодного сліду з того нелюбого враження, як він дістав був од Володимира вчора, в Лаговського сьогодні вже не зоставалося. Не можна було того самого сказати про Володимира: в нього на дні душі лихий осадок проти професора заліг добре; тільки він того не виявляв, і розмова поміж ним і Лаговським повелася сьогодні так само спокійно, як і колись.
Кинувши Володимирові, який лежачи курив, скількись незначних уваг про гарну сьогоднішню днину, Лаговський далі сповістив його, що «трапезундська вдовичка» обіцялася подбати, щоб дівчата не чинили нікому з них пустот.