Андрій Лаговський

XII

Молоді люди, як вернулись учора додому дуже пізно, то не встигли ще довідатися, що тим часом, як вони вчора вдома не сиділи, отоді само вчора знов приїхала до Андропулів

Зоя. Її вони не бачили вже буде тому більше ніж два тижні. Звістка про її приїзд могла б бути для них цікавою новиною.

Інтересна «трапезундська вдовичка», відколи Шмідти оселилися в Андропулів, була вже сталася справді інтересною для всіх — от тільки, що швидко од’їхала. А то навіть Володимир дуже дружелюбно до неї був усміхався та силувався розмовитись із нею і сказати їй якийсь комплімент або жарт; бо вона не показувала, що, мов, надає його братам перевагу над ним, і однаково симпатично одповідала Володимирові привітним осміхом і французькою каліченою мовою — однаково як йому, так і його братам. Тільки ж, як Зоя по-французьки лепетала сама аж надто зле, а розуміла французьку мову ще гірше, ніж говорила нею, то розмови між нею й пожильцями могли бувати хіба дуже первісні та лаконічні. Спробувала вона... це незадовго перед своїм виїздом... заявити їм, що новогрецька мова, кажуть, не дуже далеко одійшла од старої грецької — то, може б, чи не легше було їм порозумітися по-грецьки? На жаль, усі Шмідти, хоч цілих вісім год трубили в гімназії грецьку мову і писали щотижня в гімназії extemporalia27, могли тепер згадати собі самісінькі такі слова, як «військо», «похід», «виступати» та «начальник», і пам’ятали, що елліни із своїм ватажком Ксенофонтом evxemSev 87iopei')9r|aav отаЭцоис 8гю reapaodyyaq бега28, — ну, а з таким рясним словарним запасом вести галантну кавалерську розмову з дамами — не так-то воно й легко. Костянтин, студент-філолог, знав старих грецьких слів трохи більше; але й котрі він знав слова, то і ті не дуже надавалися до сучасної грецької розмови, бо були надто архаїчні або придбали собі в новій грецькій мові геть інакший відтінок. Якось він уранці, виходячи з дому і побачивши «трапезунд-ську вдовичку» під пальмами коло фонтана, захотів був увічливо сказати їй: «вітаю вас»; одваживши поклін, він вимовив: aaq аозга^оцаї; в своїй старанності сказав він це речення навіть не все по-стародавньому, бо не і5ц(£^, але по-новому , оад, аби вдовичка легше зрозуміла. Отже ж вона, як почула се ааяафрш, то швидше, затуливши лице руками, втекла до хати; потім, як спитали Шмідти в «яраліста», що? воно таке буде по-новогрецькому аала^орш,то «яраліст» зареготався, а перекладу не дав ... То так навіть філологові Костянтину не щастило на розмову з Зоєю; а Володимирові та Аполлонові — й поготів... Ще важче було, ніж зліпити самому грецьке речення, зрозуміти, що' хоче сказати по-грецьки Зоя. Бо от, знов-таки незадовго перед Зоїним виїздом із Туапсе, коли до того самого філолога Костянтина і знов коло того самого фонтана під пальмами вдалася була вона одного разу з запитом: