Андрій Лаговський

Лаговський взяв у Володимира шоколад і, подивившись на наліплений малюнок, крутнув губою: там намальовано було орангутанга, що комічно й сердито надягав на себе штани. Аполлон і Костянтин, подивившись і собі на оте саме, позаливалися реготом, бо не можна було сумніватися, що то мала бути карикатура на їх і буркотливого брата.

— Будьте ласкаві, мої дорогі братики, покиньте реготатися! — розлютований крикнув Володимир, і його сірі очі засвітилися якоюсь мишачою злістю. — Радійте на свої облизані мордочки, що в вас вони дуже гарні!..

Костянтин і Аполлон, замість одповідати, споважніли, мовчки вийшли з Володимирової хати й пішли до себе.

— Що за паскудство! Що за нахабність! — аж варивсь Володимир. — А от я взавтра тим поганим дівчиськам вуха пообриваю!! Морди їм наб’ю!!

— Втихомиртеся, Володимире, — вмовляв його Лаговський, якому трохи й шкода було Володимира, але оця похвалка прикро його вразила. — Ви — вчините ручну розправу над малими дівчатами?? Ви — битимете нерозумних дітей за їх жарт?! Та бог із вами!

— Ні! Я зроблю ще краще! Сам рук я не паскудитиму, а вдамся до їх матері та й розкажу, як вони розчиняють нам двері та підглядають голих кавалерів... Нехай знає мати — то, може, натовче їх, наче кошенят, мордами в землю!..

У своїй злості невродливий Володимир став зовсім бридким на вид.

— Ви того не зробите!! — прохав Лаговський.

— Зроблю!.. Та ще скажу їй от як: «Хоч із ваших дочок однаково мусять вийти проститутки, але то ще має бути за два роки... а поки що нехай не заглядають перед часом до голих парубків».

Лаговський із жахом подивився на розлютованого Володимира. Володимир під ту хвилину справді й сам вірив, що може взавтра сказати матері таке слово про її дівчат. Ла-говському стало боляче й зле на душі.

— Ви мені дуже не подобаєтеся за те, що кажете зараз, — сухо й холодно сказав він до Володимира. — Я мав про вас досі інакшу думку... Ну, добраніч!..

— Он як! — заіронізував Володимир, держачи його за простягнуту для прощання руку. — Що ж мені робити! Чим хто багатий, тим і радий!.. Такий я вам не до вподоби, кажете?.. А може б, ви згадали собі прислів’я: «Полюбіть нас чорненьких, а біленьких нас усі полюблятимуть»?.. Та куди ви? Посидьте-бо, не йдіть іще!.. Побалакаємо!