Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Почувши цей учений вираз, тепер уже знітився законник; хоч він і скінчив якось один із східних університетів, та лікарева латина збила його з пантелику. Одначе показати себе неуком у товаристві, де було й чимало його клієнтів, він боявся і тому поспішив загадково засміятись, так ніби в тих словах був якийсь дотеп, зрозумілий тільки лікареві та йому. Слухачі належним чином оцінили це, і в кімнаті залунали схвальні вигуки: «Ото людина вчена!», «Кому ж іще знати, як не сквайрові Ліппету!» Підбадьорений адвокат підвівся і, повернувшись спиною до вогню, а обличчям до товариства, повів далі:

— Чи він син Натті, чи бозна-чий син — байдуже. Однак, гадаю, хлопець так цієї справи не полишить. У нашій країні існує закон, а закон не дозволяє людині, — нехай вона володіє чи каже, що володіє, сотнями тисяч акрів землі, — стріляти в іншу людину. Що ви скажете на це, докторе Тодд?

— Ну, сер, я вже сказав, що юнак незабаром одужає. Життєво важливі органи не постраждали, а що картечина видалена зразу ж і рана перев'язана, здається, непогано, то не думаю, що можуть виникнути які-небудь ускладнення.

— А ви що скажете, сквайре Дулітл? — запитав адвокат, підвищуючи голос. — Ви у нас мировий суддя й повинні знати, що таке закон, а що — беззаконня. Я запитую вас, сер, — невже постріл у людину така марниця, яку легко заладнати? ІІрипустімо, сер, що в цього юнака є дружина й діти; припустімо також, що він заробляє на хліб для всієї родини; припустімо, нарешті, що куля не пройшла крізь м'язи, а розтрощила лопатку, й він назавжди залишився калікою, — тоді, питаю усіх вас, джентльмени, хіба присяжні не присудять винному відшкодувати збитки?

Оскільки прикінцеве запитання було звернене до всіх присутніх, Гайрам хотів був не відповідати, але, помітивши, що всі зацікавлено дивляться на нього, згадав про свою репутацію людини, що знається на всяких юридичних тонкощах, і заговорив з належною гідністю.

— Звичайно, — мовив він, — якби одна людина навмисне стріляла в іншу і якби на це звернув увагу закон, а присяжні визнали її винною, то ця людина могла б опинитись у в'язниці.

— Саме так, — підтвердив адвокат. — У вільній країні, панове, закон безсторонній. Одним з найвеличніших надбань наших предків є те, що всі люди рівні перед законом, так саме, як вони рівні поміж себе з природи. Коли хтось і має багатство — байдуже, яким способом надбане, — то це не дає йому права порушувати закон, — так само, як і найбіднішому громадянинові держави. Це моє переконання, панове, і, я думаю, коли взятися за справу з розумом, то пораненому знайдеться чим заплатити за лікування, га, лікарю?

— Бачите сер, — заперечив лікар, збентежений таким поворотом розмови, — суддя Темпл обіцяв при свідках… Звісно, це не розписка… але він дав слово при людях. Там були… чекайте… Так, мосьє Лекуа, і сквайр Джонс, і майор Гартман, і міс Петтібоун, і ще двоє-троє негрів, коли він сказав, що в розумінні винагороди я можу розраховувати на його гаманець.