Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Містер Грант і могіканин тим часом уже підійшли до будиночка й зупинилися біля дверей, очікуючи своїх молодих супутників. Священик знову заходився навертати індіанця на путь істинну, а той слухав мовчки, хоч і поштиво. Але ось до них приєдналися міс Грант із мисливцем, і всі зайшли в дім.

Священикове житло стояло серед поля, на значній відстані від селища. Навколо видніли пні, прикриті високими сніговими шапками, і ні дерева, ні кущика поблизу. Вигляд будиночка промовляв про ту саму понуру недовершеність, що така звичайна в нових поселеннях, де все зводиться поспіхом. Зате всередині він справляв зовсім інше враження завдяки чистоті й затишку, що там панували.

Всі опинилися в кімнаті, вмебльованій, як вітальня, хоч тут-таки була й величезна піч з усім кухонним начинням. Кволий вогник свічки, яку засвітила Луїза, здавався зайвим, бо яскраве полум'я, що виривалося з печі, давало змогу добре розгледіти скромну обстановку. Посеред чисто підметеної підлоги лежав строкатий килим з клаптиків — такі килими можна й досі бачити в фермерських домах. Трохи кращий вигляд мали чайний столик, Луїзині п'яльці й старовинна книжкова шафа червоного дерева, але стільці, обідній стіл і решта меблів були дуже прості й дешеві. На стінах висіли вишивані картини й малюнки, причому вишивання, безперечно, були зроблені з деякою майстерністю, хоч і не вирізнялися художнім смаком, а малюнкам бракувало і того й другого.

На одному з вишивань був зображений надгробок, над яким схилилася молода жінка в сльозах, а віддалік видніла церква з романськими вікнами. На надгробку можна було розрізнити написані стовпчиком дати народжень і смертей, і кожний небіжчик мав прізвище «Грант». Тільки глянувши на цей малюнок, молодий мисливець дізнався все, що можна було дізнатися про священикову сім'ю. Він збагнув, що містер Грант удівець, а боязка скромна дівчина, яку він перевів через струмок, — єдина з його рідних, що лишилася жива. Вони зосталися одні-однісінькі на світі, й тому ніжність, з якою Луїза турбувалася про батька, була ще зворушливіша.

Все це молодий мисливець спостеріг, поки товариство мовчки розташовувалося перед веселим вогнем. Але коли всі повмощувались, і Луїза, скинувши легкий плащ із бляклого шовку й капелюшок, які, хоч і дуже були їй до лиця, та мало підходили для такої суворої пори року, взяла стілець і зайняла місце між юнаком і батьком, містер Грант поновив розмову.

— Сподіваюсь, мій юний друже, — сказав він, — ваше виховання викорінило ті мстиві принципи, які ви могли успадкувати, бо, наскільки я зрозумів Джона, у ваших жилах тече кров делаварів. Благаю вас, зрозумійте мене правильно — ні колір шкіри, ні походження самі собою не свідчать ні про які чесноти. І хтозна, може, нащадок народу, що колись володів цією землею, має право, як ніхто інший, ступати по ній з чистим сумлінням.