Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
— Як гарно співає! — по хвилі промовив Лобош. — Аби це почути, можна й змокнути.
Добру годину сиділи мовчки. Лобош зрозумів, що Крабат не має бажання розмовляти. Але його це анітрохи не турбувало. Те, що він довідався про Тонду і Міхала, цілком заволоділо його думками і, напевно, не на одну ніч.
Дівчата співали, дзвони безугавно дзвонили.
Ось і дощик ущух. Крабат навіть не помітив. Для нього не існувало тепер ні дощу, ні вітру, ні холоду, ні тепла, ні світла, ні темряви. Тільки канторка, тільки її голос… А як сяяли її очі у світлі великодньої свічки!
Ні, цієї ночі, вирішив Крабат, він не виходитиме з себе. Адже Майстер навчив їх умінню подумки розмовляти з іншою людиною так, щоби «вона чула і розуміла чужі слова, які немовби виходять із неї самої».
Перед світанком Крабат проказав закляття і спрямував усю свою силу, яка була в його серці, на канторку. І ось він уже відчув, що досяг її і — заговорив до неї:
«Один хлопець просить, тебе, канторко, вислухати його. Ти не знаєш його, але він тебе давно знає. Коли набереш у глек великодньої води і повертатимешся з дівчатами додому, відстань трохи, йди сама. Цей хлопець хоче тебе зустріти. Але так, щоб не помітили інші. Те, що він хоче тобі сказати, стосується тільки тебе і його, а більше нікого на світі».
Тричі він благально звертався до неї, щоразу з тими самими словами.
Світало. Замовкли дзвони, дівочий спів. Настав час обмінятися з Лобошем магічними знаками Таємного братства. Крабат відколов Тондиним ножем від хреста дві тріски і встромив їх у тліючий жар. Потім навчив Лобоша малювати магічний знак.
— Я мічу тебе, брате…
І ось вони повертаються додому.
Крабат так квапився, наче хотів прийти до млина раніше за всіх. Малий Лобош ледве встигав за ним. Неподалік Козельбруха Крабат ураз зупинився й почав шукати щось у кишенях. Потім почухав себе на потилиці й сказав:
— Здається, я його біля хреста забув!
— Що забув?
— Та ножа!
— Тондин подарунок?
— Так!
Лобош знав, що ніж був для Крабата єдиною пам'яткою про Тонду. — Тоді вертаймося назад, пошукаємо!
— Ні! — заперечив Крабат. — Я сам побіжу. Так швидше буде. А ти сядь під кущем і чекай!
— Ти так гадаєш?
— Авжеж!
Лобош сів під кущем на торішню пожухлу траву, а Крабат тим часом поспішив до місця, повз яке мали пройти дівчата, несучи додому великодню воду. Заховався він у затінку загорожі.
Аж ось і дівчата з глеками! Канторки серед них нема. Отже, почула, отже, зрозуміла!
Нарешті з'явилася канторка, щільно закутана вовняною хусткою.
Він вийшов на дорогу й попрямував їй назустріч.
— Я — Крабат, мірошниченко з Козельбруха! Не бійся мене!
Канторка пильно подивилася йому в обличчя, зовсім спокійно, так, наче чекала на нього.
— Я знаю тебе. Бачила уві сні. І ще одну людину, яка прагнула заподіяти тобі зло. Але нам було байдуже до цього, тобі й мені. Відтоді я чекала на тебе, сподівалася, що зустріну. І ось ти тут!
— Так, я тут. Але я не можу тут довго лишатись. Мене чекають у млині.
— І мені час додому. Ми ще побачимось? — Вона вмочила кінчик хустки в глек з водою і мовчки, без поспіху, наче робила це все життя, стерла з його лоба магічний знак.
Крабат відчув, що наче змили з нього ганебне тавро. Як добре, що вона є на світі, і стоїть тут поруч, і дивиться йому в очі.
Сни
Лобош, очікуючи, заснув під кущем на узліссі. Коли Крабат розбудив його, той утупився в, нього й спитав:
— Знайшов?
— Що?
— Ножа!
— Ах, ножа! Ось він! — Крабат витяг з кишені ножа й відпустив лезо — воно було чорне.
— Треба його добре почистити. Найкраще змастити собачим лоєм.
— Я так і зроблю.
Вони поквапилися. На півдорозі до млина зустріли Юра з Вітком. Вони були біля далекого хреста і тому також припізнювалися.
— Хлопці, до дощу встигнемо? — спитав Юро й подивився на Крабата так, наче помітив якийсь ґандж.
Ох, магічний знак!
Крабат злякався. Якщо він повернеться до млина без знака, то викличе в Майстра підозру. А це може скінчитися для них обох — його і канторки — лихом.
Він понишпорив у кишенях із надією знайти вуглину. Хоча знав, що її там нема.
— Мерщій біжімо! — схопився Юро. — Бо всім перепаде!
Уже вибігли з лісу, як зірвалася буря. З Юра і Крабата вітер зірвав шапки. Вперіщив дощ. Поки дісталися млина, всі змокли до рубця.
Майстер їх нетерпляче чекав. Нагнувшись, кожен пройшов попід воловим ярмом, і кожен отримав свого ляпаса.