Тронка
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Переводчик: Изида Зиновьевна Новосельцева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тронка». Краткое содержание книги:
Чабанове слово підтримується схвальним гулом голосів та знайомим передзенькуванням вподовж столу, а чабан і після цього не сідає,- намовчавшись у степу, він зараз хоче балакати, розповідає про те, як і сам він, власне, був у кругосвітніх мандрах, хоча й зробив це не по воді, а по суші… Товариство зацікавлене, заінтриговане, котрийсь із чабанів виказує навіть недовіру:
- Та коли ж це ти був кругом світу?
І Горпищенко пояснює, що було це під час евакуації і починалося в Чолбасах, де перед відправкою чабани гуртувалися з отарами в кучугурах.
- І як рушив я з овечками тоді із чолбасівських кучугур, то аж на друге літо знову з такими кучугурами зустрівся. Де це я, думаю? Чи знову в Чолбасах опинився, земну кулю з отарою обігнув! Ні, кажуть, ти в Азії, це азіатські дюни кругом… А я все своєї: оце ж тобі, думаю, ішов-ішов і знову в Чолбаси прийшов!…
- Ні, в мене татко дійсно-таки кругосвітник! - весело блискає очима Тоня до капітана та до своїх однокласників, а Яцуба, влучивши момент затишшя, встає і звертається до випускників з розважливим напученням від батьківського комітету, особливо хлопців він настирливо закликає, переступаючи рубікон в самостійне життя, не піддаватися впливові хуліганів, не бешкетувати, бути дисциплінованими та працьовитими, уникати по можливості алкоголю й тютюну.
- Бо тепер тільки кинуло соску - і вже береться смоктати цигарку. В наш час, пригадуєш, Іване, які були методи виховання? - вдається він за підтримкою до капітана Дорошенка.- Пам'ятаю, ще пастушком, каплішем при отарі був, задумав закурити, а сірника нема. Дядько степом їде, біжу: “Дядьку, дайте прикурити!” А він: “Іди, іди ближче, синашу…” Підходжу, так він батогом як усмужить! Як усмужить раз та як усмужить вдруге! Досі, мілєйші, не курю!
Слухаючи майора, хлопці потай під столом потискують один одному руки, дають напівпошепки колективну клятву, що житимуть правильно, на майорів виноград не зазіхатимуть і пальцем не торкатимуться його хвіртки, крізь клямку якої господар ночами нібито пропускає електричний струм…
- Ви ось там перешіптуєтесь, глузуєте із старших,- бліднучи, каже Яцуба,- для вас ми - культовики, та й усе, а воно, може, й наше життя не марним було, коли для вашого щастя підвалини закладались…
І, змусивши цим молодь притихнути, Яцуба починає розповідати про славетну подію цього краю, про відомий страйк наймитів у Британах наприкінці двадцятих років - одним з керівників того страйку був і він, молодий тоді батрацький діяч Яцуба.
- Перший в історії страйк, підтриманий Радянською владою! - з гордістю вигукує майор.- А як ми його організували! На цілий світ прогримів! Хіба ж не правду кажу? - звертається він до капітана Дорошенка за підтвердженням, і той напівусміхнено, легким кивком голови посвідчує: так, мовляв, було, було…
Заохочений увагою, Яцуба пристрасно, гаряче, як про щось недалеке і ще не вигасле в душі, розповідає молодим про ті незабутні дні, коли дніпровські батраки-пікетники, кинувши разом роботу, з червоними пов'язками на рукавах круглодобово чергували на плантаціях, і як цілими ночами засідав страйковий комітет, і до яких хитрощів вдавалися орендарі, намагаючись зломити волю страйкарів. Світова капіталістична преса здійняла була тоді страшенний галас, виставляла концесіонерів-виноробів жертвами більшовицького цькування, зображала їх невинними овечками.
А насправді хто вони були, всі оті бертьє, люччіні, гоаси, шульци?
Поблідлий, розхвильований Яцуба так і сипле іменами тих своїх давніх класових ворогів, іноземнопідданих концесіонерів, що, володіючи величезними виноградними плантаціями на берегах Дніпра, були не стільки орендарями, скільки шпигунською агентурою, яку спеціально засилали на Україну чужоземні держави…
- Ви спитаєте, а де ж ми були, чому це їм вдавалось? А вдавалось тому, що згори подавали підтримку троцькісти та бухарінці, що позасідали тоді були в різних земельних та фінансових органах… Зате ж і для них орендарі не скупились, вагонами відправлялося вино з хазяйських погребів і в Харків, і в Москву! А за кордон? Пригадуєш, Іване? Відправляють партію шампанського, а поміж вином в порожніх темних товстих пляшках посилають буржуазії і різні шпигунські дані про нас!…
- Цього я щось не пригадую,- ніби жартома зауважує Дорошенко.
- Ну де тобі пригадувати,- недобре блиснув Яцуба своєю сталевозубою посмішкою.- Півжиття сам по закордонах! Може, з ними ще й розпивав те шампанське, що ми тут його чавили?
- Може, й розпивав.
- Отож. Довго бути в далеких плаваннях - це таки небезпечно: сам незчуєшся, як іншим духом надихаєшся, інших наберешся звичок та манер…