Тронка
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Переводчик: Изида Зиновьевна Новосельцева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тронка». Краткое содержание книги:
Там, в тих суворих тундрових просторах, в ночах табірного тяжкого існування побачили світ його крихітні доньки. Підростаючи, вони не знали, що таке виноград, вони не вміли їсти яблуко, зате змалечку вже вміли гризти сиру картоплю, що давала їм вітаміни. І коли, нарешті, Яцуба змушений був піти у відставку і переїхав на пенсійне життя сюди, то Ліна, його улюбленичка, й тут, в краю південної розкоші, в краю баштанів та виноградників, при нагоді ще бралася гризти зубенятами сиру картоплину, викликаючи регіт радгоспних дітей.
Заради своєї Ліни батько готовий хоч на дибу, нічого для неї не шкодує, вдома все підпорядковано одному - здоров'ю Ліни та її навчанню. Не може дівчина поскаржитись і на теперішню свою мачуху, колишню табірну фельдшерицю, яка ні в чому не перечить не тільки Яцубі, але не перечить і доньці. До Ліни мачуха незмінно послужлива й навіть запобіглива, і скоріше сама вона могла б нарікати на свою пасербицю за її уперту крижану холодність, якою Ліна карає мачуху за гріх її любові з батьком,- не може обом їм простити того, що між ними виникла близькість, коли мати була ще жива, тяжко хвора. Цей холод і душевну неприступність батько й зараз вловлює в очах Ліни за отією зовнішньою мовби зляканістю. Навіть в цей вечір, коли її руки так трепетно брали свій атестат зрілості та срібну медаль, не стала дочка по-справжньому веселою, не відтанула душею, не забула, видно, вчорашньої сварки із ним. Сварка виникла з дрібниці - зайшла мова про оформлення документів для паспорта, і батько мав необережність запропонувати дочці змінити ім'я, бо звати її, власне, було не Ліна, а Сталіна, але на батькову раду перейменуватись його Ліна-Сталіна так і скипіла, так і кинулась:
- Я вам не колгосп, щоб мене перейменовувати! Раніш треба було думати!
І справді, чому не подумав? Але ж усе було таким твердим і надійним, заміреним ніби на тисячоліття… А тут до паспорта доросла, і вже ускладнення, і вже, виходить, сам ти кинув, хай маленьку, а все-таки плямку на її біографію, на всі її майбутні анкети. Це неодмінно треба буде поправити, все, що торкається дочки, мусить бути чистим, бо цією доньчиною чистотою він ніби боронить і себе, захищається нею проти минулого, проти таборів, злочинів, проти всього, що його дедалі частіше починає гнітити…
За столами люди вже всілися, директор школи, підвівшись, просить уваги, і в цей час з'являється ще один жданий всіма тут гість, по якого бігала ціла делегація дівчат випускного класу: капітан Дорошенко. Тоня та інші дівчата, що бігали кликати капітана, аж сяють - дивіться, мовляв, кого привели!
Дорошенко приязно й неквапливо вітається з людьми; в своєму крислатому кашкеті та білому парадному кітелі моряка він справляє на присутніх враження якесь підбадьорливе, небуденне, хоч і щоразу він приїздить до матері саме таким: свіжий, підтягнутий, тропічними зливами скупаний, засмаглявлений на сонцях нетутешніх, повен пахощами далеких морів… Капітана садовлять на почесному місці - між Лукією Назарівною і директором школи, а майор Яцуба аж через людей простягає капітанові руку, бо з ним вони ровесники, спільно в комсомолі колись починалася їхня юність.
- Знов сходяться наші дороги, Іване! - голосно каже Яцуба.- А надовго ж були розійшлися! Доки ти десь там плавав по чужих морях, по кабаре та шантанах сигарами димів, ми тут культи будували та самі ж і розвалювали…
Перехопивши серйозний погляд дочки, Яцуба з гордістю вказує капітанові на неї:
- Ото моя медалістка, і по навчанню перша, і квіти вирощує - землі не цурається… Ще й на інструменті грає!
Капітан кивком голови вітає дівчину, що досадливе хмуриться від батькових похвал; так само вітається він і з хлопцями-десятикласниками, між якими саме втискуються їхні однокласниці, ті самі, що бігали кликати сюди капітана. З іронічними посмішками беруться хлопці за пляшки свого ситра та лимонаду, що педагогічне вишикувались перед ними, наливають цього дитячого напою спершу собі, потім дівчатам, а одна з дівчат - грайливоока така смаглявка, почуваючи на собі капітанів погляд, насмішкувато застерігав кавалерів: