Тронка
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Переводчик: Изида Зиновьевна Новосельцева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тронка». Краткое содержание книги:
- Отакими б ядрами тільки й стріляти,- роздумливо каже дід Смик, столяр із майстерні.- На таку війну і я згодився б…
- Брехня… Все брехня,- сердито каже Мамайчук-інвалід, покрутивши закудланою головою і скреготнувши коліщатами.- Сталлю стріляють, рваним гарячим залізом, а не яблуками твоїми пахучими!
- Що сталь, тепер уже інші штуковини є,- каже завгар Семен Кухтій, літній обважнілий чоловік у набакиреній кепці.- Куди там “катюшам”… Агрегат!
- Таких краще не чіпай,- погрозливо сміється Прошка.
- А подумати,- тихо мовить дід Смик,- всією тією силою страшенною який-небудь сержант молоденький завідує…
- А що там завідувати,- махнув рукою Прошка.- Команду дали, кнопку натиснув - і все.
- Брехня,- поникнувши головою, сердиться Мамайчук-інвалід.- Натиснути… Натиснути теж треба вміти. Ти ось цього застав, чи він зуміє? - Налиті оловом очі зводяться вгору, на сина.
- Зумів би, не турбуйтесь, татуню,- відказує син.
- А чого ж воєнком завертає тебе? Тільки острижуть, та й одержуй, батьку, здачу… Піде у вовні - вертається стрижений. Доки вони тебе стригтимуть задарма?
- Я в них не відпрохувався. Самі завертають з поваги до батька-ветерана.
- Доведеш ти мене… Восени сам подамся в район, скажу воєнкомові, хай забирає! Хай з тебе там трохи ворсу витруть.
- На волоску, на волоску весь світ висить,- бубонить своє дід Смик.- Той, що стоїть у них там біля кнопки… Або з водневою бомбою цілу ніч літає… Хіба йому довго до лиха? Помутиться ум, хто йому завадить надавити кнопку?
- Хай тільки спробує,- весело киває в бік моря Прошка.- Психоне він, психону і я!
- Балачки,- береться за велосипед комбайнер Грицюта.
А Мамайчук-молодший, пускаючи в небо дим кільцями, додає злісно:
- Не люди, а гуси в наш час вирішують долю світу, коли ви хочете знати. Відомо вам, що звичайні наші дрохви та дикі гуси на екранах локаторів зображення дають? Колись було в історії, що гуси Рим врятували, а тепер, навпаки, вони можуть з цілої планети зробити попілець. І після цього ще хочуть, щоб я був начинений оптимізмом…
- Брехня… Все брехня…- мимрить батько, і похнюплена голова його зів'яло падає на груди, на засмальцьовані, аж облізлі колодки орденів. Обрубане тіло його розморено, обважніло осідає, здається, він ось-ось схитнеться і впаде з своїх коліщаток. Син підхоплює його.
- Е! Пора, батьку, спати.
І те, що він робить після цього, змушує примовкнути всіх. Намилившись, молодий Мамайчук, мов дитину, бере батька на руки, бере разом з його коліщатками і, міцно, обережно ступаючи, несе до фургона, що стоїть поблизу, за кущами тамариску. Батько й не пручається, йому це не вперше, він тільки щось сонно мимрить, схилившись головою синові на плече, що, йдучи з своєю ношею крізь зарості тамариску, відгортає м'яке їхнє віття обличчям.
Прогуркотів фургон, поїхали Мамайчуки, завіяні сухою червоною курявою, а робітники ще довго після цього сидять примовклі, дивлячись на те місце, де щойно чварував їхній севастополець і де після його коліщаток зостались глибокі сліди, хаотично повдавлювані в розігрітий за день асфальт.
Глава VI. Передчуття океану
Середня школа - окраса радгоспу.
Будинок її, єдиний на ціле селище двоповерховий, височить з-поміж темної зелені парку, далеко видніє в степ своїми великими вікнами та блакитним фронтоном. Як вулик, гуде вона взимку, цілу весну шкільне подвір'я повниться дитячим галасом, а потім настає нарешті той день, коли десятикласникам лунає їхній останній дзвоник, коли малюк-першокласник в радісному захваті довго калататиме тим важким дзвоником у коридорі, а вони, завтрашні випускники, занишкнуть, причаєно й схвильовано слухаючи це знайоме дзеленчання, що стільки років кликало їх у клас, а тепер хвилює прощально і сповнює душу передчуттям чогось нового, незвіданого.
Мине напруга екзаменів, і нарешті настане випускний вечір, той вечір, коли столи з фізичного кабінету вже витягнуто на подвір'я й розставлено під деревами, тут же прилаштовано й клубну радіолу для танців, але вона поки що мовчить, бо весь гомін ще он там - на другому поверсі школи, звідки через відчинені навстіж вікна раз у раз долинають оплески: то ще комусь вручають атестат зрілості.
А коли втихнуть там оплески,.відлунають слова напучень та поздоровлень, коли відмінниця Алла Ратушна вже схлипне, від імені всіх однокласників прощаючись з рідною школою та вчителями, а директор радгоспу Пахом Хрисантович скрипучим голосом пообіцяє випускникам, на відзнаку їхньої активної участі у виробництві, дати грузовик для екскурсії,- після цього всі учасники вечора висипають на подвір'я і Гриня Мамайчук, відповідальний за радіолу, включає для сюрпризу винуватцям торжества ту саму мелодію, якою проводжала Земля Гагаріна в політ.