Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
«Діло в тім, — пише він, — народ в нових республіканських державах, як це я спостерігаю тут, в Австрії, страшенно незадоволений республіканським урядом і сумує за старою монархічною владою, кажучи, що тепер нема порядку, нема ладу, що все надзвичайно дорого, а хліба й за дорогу ціну часто зовсім не можна дістати»198.
Поява монархічних настроїв у середовищі українського політикуму не була чимсь винятковим. Вона диктувалась об’єктивним характером повоєнної кризи суспільного розвитку всієї Європи і пошуками її альтернативного розв’язання. Політична активізація прихильників українського монархізму була викликана конкретними історичними обставинами і розвивалась у загальноєвропейському руслі.
Спостереження Є. Чикаленка підтверджують ту обставину, що Василь Вишиваний мимоволі концентрував у своїй особі сподівання тих, хто шукав виходу із ситуації в реалізації нових політичних моделей поза межами, здавалось, безперспективних уенерівського та гетьманського шляхів боротьби за українську державність.
Очевидно, у колах української еміграції знайшлися люди, які зуміли переконати В. Габсбурга, що вся надія тепер тільки на нього. Вони були пов’язані з самостійницькими прошарками українського політикуму поза гетьманцями П. Скоропадського і Державним Центром уенерівців. Ще у 1920 р. у Берліні утворилась ініціативна група з відновлення «Вільного Козацтва», а вже у 1921 р. у Відні було закладено Українське національне вільно-козацьке товариство, яке в основу своєї діяльності поклало постанови з’їзду «Вільного Козацтва» в Чигирині З жовтня 1917 р.199 Тимчасову управу цього товариства очолив Василь Вишиваний. Генеральна управа вільно-козацького товариства започаткувала видання у Відні тижневика «Соборна Україна», який активно пропагував особу Вільгельма Габсбурга. Вже у першому числі часопису автор редакційної статті наголошує, що у В. Вишиваного є те, чого, мовляв, бракує С. Петлюрі та П. Скоропадському, — «кров імператорів, бо Вишиваний є з царської родини Габсбургів». При цьому не ставилась під сумнів доцільність Гетьманату як форми існування української держави. «Українські гетьмансько-монархічні кола вірять в цю нову акцію, — зазначається у статті, — і говорять так: «Україна край хліборобний. Гетьманат чи монархія є для неї цілком натуральною формою політичного існування. Тільки за монархії можна закріпити в уяві світу ідею України яко держави.» «Де не було монархії, там і не виростає й ідея державності — стародавня ж форма української монархії — гетьманат була занадто проста, в ній не було нічого таємничого, надзвичайного, непереможного»200.
Навколо «Соборної України» об’єдналась група українських політиків різного політичного спрямування, до якої входили: В. Андрієвський (один з лідерів українських соціалістів-самостійників), Т. Галіп (організатор і лідер української радикальної партії в Буковині), письменник О. Турянський, В. Полетика (посол УНР у Відні, член УСХД), Б. Бутенко (колишній міністр шляхів Української Держави), І. Полтавець-Остряниця (колишній ад’ютант і генеральний писар П. Скоропадського) та ін. Серед цих діячів особливо активно підтримував В. Вишиваного В. Андрієвський — засновник Української народної партії (15 травня 1919 р., Станіславів), яка активно виступала проти укладання Директорією договору з Польщею.
Поряд з іншими заходами вільно-козацького товариства проектувалось створити у Баварії базу для вишколу українських старшин і технічних військових частин, щоб розпочати новий етап боротьби за Україну. Ці кроки робились одночасно зі спробами баварських монархістів консолідувати загальноросійські монархічні сили і скликати з цією метою конгрес у Мюнхені. Як повідомляло консульство УНР у Мюнхені, в розпалі його підготовки деякі берлінські часописи сповіщали, що на з’їзд збираються також П. Скоропадський і В. Вишиваний201. Однак ні перший, ні другий не взяли у ньому участі. З діячів, так чи інакше причетних до українського руху, були присутні колишній міністр шляхів гетьманського уряду Б. Бутенко та ад’ютант П. Скоропадського І. Полтавець-Остряниця. Останній потай від Вільгельма Габсбурга шукав контактів з російськими монархістами. Ще у січні 1921 р. німецький полковник Кейхель за дорученням Шейбнера-Ріхтера, що особисто керував об’єднанням загальноросійських сил для боротьби на антибільшовицькому фронті, встановив зв’язки з колишнім ад’ютантом гетьмана. Разом з І. Полтавцем-Остряницею полковник Кейхель виїхав до Мюнхена, де познайомив його з Шейбнером. Останній продемонстрував йому документ від генерала Людендорфа про схвалення дій І. Полтавця-Остряниці і погодження спільних акцій з російськими монархічними колами202. Одночасно його підтримували праві німецькі кола, зацікавлені у виведенні польською владою військових сил з Обер-Гимзького кордону. Дипломатичний відділ посольства УНР в Німеччині надіслав Головному отаманові С. Петлюрі цілу низку донесень і копій документів, підписаних І. Полтавцем-Остряницею і Л. Бармашем, який також належав до тимчасової Головної управи Українського національного вільно-козацького товариства, і уповноваженими генерала Я. Слащова-Кримського — Емілем де Проше та Гейнцем фон Гомейером. Ці документи були підготовлені у розвиток меморандуму генерала Біскупського, прийнятого таємною інтернаціональною конференцією монархістів у Будапешті 8-13 липня 1920 р. Згідно плану Біскупського передбачався союз монархічних сил Росії, Німеччини та Угорщини, який мав на меті відродження переможених у Першій світовій війні держав і встановлення монархічного ладу на їх теренах. Згідно додаткового договору від 3 квітня 1921 р., підписаного в Берліні «Головна управа визнала себе союзником генерала Слащова і забов’язалась так само вірно виконувати всі порозуміння, заключені її уповноваженими». У договорі зазначалось, що «генерал Слащов-Кримський визнає себе союзником України і забов’язується вільно виконувати всі договори заключені від його імені його уповноваженими». Далі підкреслювалось, що він «годиться і буде підтримувати, щоб усі українські військові частини, як і поодинокі старшини й козаки на просторі Західної Європи, Балканів та Кавказу, були об’єднані в особливий корпус. Головнокомандуючий, цілий командний і адміністративний аппарат будуть призначені Головною Генеральною Управою» 203. Як відомо, генерал Біскупський був близький до П. Скоропадського, що і дозволяло українському республіканському проводу пов’язувати ім’я гетьмана з цією акцією. Натомість, В. Габсбурга вважали можливим учасником згаданого альянсу не лише як одного з членів Головної управи Українського національного вільно-козацького товариства, а й маючи на увазі його антипольські настрої, оскільки Біскупський вважав Польщу «ворогом монархічного союзу».