Український патріот з династії Габсбургів
- Автор: Терещенко Юрій, Осташко Тетяна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-058-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Український патріот з династії Габсбургів». Краткое содержание книги:
Листування В. Габсбурга з К. Гужковським, М. Васильком, Є. Чикаленком, митрополитом А. Шептицьким та іншими українськими громадсько-політичними діячами проливає світло на маловідомі сторінки суспільно-політичного життя в Україні доби Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 рр. У книзі вміщено багатий ілюстративний матеріал.
Видання друге, доповнене.
У своєму листі В. Липинський обійшов мовчанкою проблему персоніфікації української монархічної ідеї. Для нього головним було те, що погляди Є. Чикаленка «при певних другорядних ріжницях, зійшлись в засадничій лінії з моїми (тобто В. Липинського. — Авт.) поглядами…»191. Проблема персоніфікації українського монархізму у трактовці Є. Чикаленка викликала, як відомо, заперечення В. Липинського. Є. Чикаленко стверджував, що «українським монархом не може бути ні Скоропадський, ні Петлюра, ні хтось інший свій, бо на свойому ми, зі своєї недисциплінованості, не об’єднаємося, не помиримося, а знову тільки якийсь Варяг, як в старовину; якийсь чужоземний королевич, що матиме за собою піддержку якоїсь держави, прийде зі своєю гвардією, привезе своїх, а не московських фахівців, чи спеців, і поведе політику понадклясову, понадпартійну і зорганізує державу з неграмотних хліборобів, як це зробили в наші часи чужоземні королевичі в Греції, Румунії, Болгарії»192. Цей «варяг» має бути перейнятий українською національною свідомістю і ставити самостійність України понад усе. На противагу прикрому досвіду П. Скоропадського, український монарх мав володіти й любити українську мову, а також уникати у своєму оточенні російських і польських представників, щоб не підпасти під їх вплив. В емігрантських колах ставало зрозумілим, що найбільш імовірною у цьому політичному й суспільно-культурному контексті була постать ерцгерцога Вільгельма. Щоправда, у листі до Є. Лукасевича від 4 листопада 1921 р. Є. Чикаленко зауважує, що «мав на думці англійського або шведського принця»193.
Дійсно, перші враження від зустрічей з В. Габсбургом свідчили, що Є. Чикаленко не одразу визнав за ним реальну політичну перспективу, хоча він вже мав контакти з ерцгерцогом ще у 1918 р. Про це, зокрема, свідчить сам В. Габсбург під час свого київського ув’язнення.
Протокольні записи допиту від 23 вересня 1947 р. зафіксували:
«Запитання: Перебуваючи на Україні з ким із відомих учасників українського націоналістичного руху Ви зустрічались?
Відповідь: 3 числа таких осіб у місті Запоріжжі 1918 я зустрічався з українським письменником Євгеном Чикаленком…
Запитання: Який характер мали Ваші зустрічі із названими вище особами?
Відповідь: Чикаленко проїздом у Київ зупинився у Запоріжжі і відвідав мене. До цього з ним знайомим не був. Яку мету переслідував зустрічаючись зі мною, мені невідомо.
Під час зустрічі між нами відбулась розмова про те, що гетьман Скоропадський перебуває під сильним впливом німців і на Україні проводить політику вигідну для Німеччини» (док. 92).
У листі до Є. Лукасевича 3 березня 1921 р., тобто буквально напередодні згаданої публікації у часописі «Воля», Є. Чикаленко зауважує: «Бачився я із В. Вишиваним, перше враження робить — теляти, випущеного вперше на вигон. Оселюсь в однім селі з ним, то побачу блишче»194.
Ця характеристика перегукується з його записами у щоденнику від 19 лютого 1921 р. «Вишиваний зробив на мене вражіння паненяти, яке хоче грати якусь ролю, — зауважує Є. Чикаленко, — але я ще не роздивися його, бо за цілий день не промовив з ним й слова., він все був занятий то з Лотоцьким, то з Піснячевським, з якими ми їздили в Рабенштайн»195.
Є.Чикаленко у своїх прагненнях реалізації монархічної концепції для України не одразу зупинився на постаті Вільгельма Габсбурга. Його власна оцінка перших контактів з ерцгерцогом більш ніж стримана, хоча політична ситуація на теренах складових колишньої імперії Габсбургів давала певні підстави для оптимізму консервативних кіл у цих країнах. Є. Чикаленко констатує, що «тепер всіх найбільше цікавить — поворот Карла Габсбурга до Венгрії», і висловлює сподівання, що «Карл зостанеться королем, як зостався і Костянтин в Греції, хоч Антанта наче й протестувала проти цього»196. Дійсно, в Угорщині в цей час утворилася сильна національна консервативна опозиція, для якої певну роль відігравав символ номінально збереженого королівства. Це двічі спонукало Карла І спробувати повернутися до влади в Угорщині 26 березня і 10 жовтня 1921 року197.
Політичні аспірації Габсбургів у повоєнній Європі слід розглядати в контексті загальної тенденції в її суспільному житті — знайти альтернативу ліберально-демократичній системі і радикальному соціалізму, нав’язуваним російськими більшовиками. Ця об’єктивна передумова пожвавлення монархізму досить чітко фіксується і Є. Чикаленком.