Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]

— Хароша машина, — говорила друга повія, схожа на дівчину, піднімаючи й навіщось розправляючи штани Мули.

— Цербо-кх-кх… — закашлявся я. — Цербо. В машині був собака?.. Такса?..

— Не било сабакі, — повії перезирнулись та опустили очі.

Я підвівся й на непевних ногах, хапаючись за тонкі деревця, посунув до річки. За мною із сопінням, мов ведмідь, дерся Мула в самих трусах.

Ми вийшли на берег і справді неподалік у воді побачили нашу «Шкоду». Тільки тепер я помітив, що мені бракує одного черевика. Я зняв той, що лишався, і ми з Мулою полізли в річку.

Ми обнишпорили автомобіль та все довкола, але Цербо не знайшли. Сумні, повернулися до повій.

— Утанула сабачка, жаль, — співчувала «моя» повія.

— А то був кобель чи сучка? — цікавилась інша. — А ким ви, мальчікі, работаете?.. А у вас шо, забрали всі дєньґі?..

Та ми з Мулою почувались кепсько й не відповідали. Мула машинально вбрався у свій мокрий костюм, а мій був на мені, і ми подякували цим добрим жіночкам та хотіли вже йти. Але повії нас зупинили:

— Е, мальчікі! А блаґадаріть ви как нас будете?..

Ми з Мулою здивовано перезирнулись, вклонилися низько повіям і сказали ще раз голосно по складах:

— Дя-ку-є-мо!

— Юмарісти! — засміялись повії. — Але ж ми на вас врємя потратілі, водкай вас паілі, іскуствєнноє диханіє вам дєлалі!..

— Я б дав їм яблук, — сказав Мула, — але в мене нема: ще повинен вирости сад…

— Хочете наше авто? — запропонував повіям я. — У нього антикорозійна обробка, сиґналізація… Правда, машина вже не така гарна, як була, але в нас більше нічого нема.

— Нашо нам машина? — образилась повія-дівчина.

— Та ти шо, Лялька, бєрьом! — голосно зашепотіла їй друга, зробивши великі очі. — Вадіку пазвонім, он витащіт і атрємантіруєт, а нет — так на запчасті прададім!.. — і вона кокетливо всміхнулась: — Спасіба!.. Ви б, мальчікі, єщо нас на чай пріґласілі… в рєстаран… саґрється.

— Запрошую вас на чай в ресторан, — сказав сумний і тому не схожий сам на себе Мула.

— І я запрошую, — мовив я, — чому б не запросити?..

— Ла-адна! — поблажливо махнула рукою «моя» повія. — Всє ви так запрошуєтє… — і вона вийняла з сумочки мобільний телефон, натисла щось на ньому й заговорила: — Прівєт!.. Да… Знаешь, а нам тут машину падарілі… Нє-а, настаящую… Да-а!.. Пабітую, в рєкє… Да-а!..