![Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/8/9/7/3/derevo-bodhi-povernennya-pridurkiv-romani-download.jpg)
Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]
- Автор: Яценко Петро
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-234-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]». Краткое содержание книги:
Мула — герой роману «Повернення придурків» плекає цілий яблуневий сад. Разом із другом він розуміє, що після осягнення Нездійсненної мрії людині залишається лише один шлях у житті. Але той, хто колись пішов цим шляхом, рано чи пізно повертається…
Натовпу тим часом набрид цей крик душі ведучого, і в нього кинули пластиковою пляшкою.
— Отже, ми розпочинаємо розіграш Щасливого Квитка! — закричав розпорядник знову радісно, і дівчата в кузові теж заусміхались і розкрутили лототрон. — Увага всім, хто придбав білети лотереї «Щасливий Квиток»! — говорив розпорядник. — Приготуйтесь звіряти номери!..
Він власноруч витяг з лототрона папірчик, розгорнув його та прочитав серію й номер.
На мить запала цілковита тиша. Розпорядник повторив дані, потім ще раз, і тут над натовпом почувся зойк.
За кілька хвилин на вантажівку-сцену піднесли півпритомну жінку. Ведучий підсунув їй стільця, вона сіла, і ми з Мулою впізнали ту саму розповсюджувачку, що придбала в нас розірваного білета.
— Ми відчували, що вона виграє, — сказав я.
— Ага, — гордо випнув груди Мула.
— Отже, ви впевнені, що виграли? — запитав у жінки розпорядник тремтячим голосом. — Покажіть вашого квитка…
Вона в кулаці простягнула затиснутий папірець, і на долоню ведучого впали дві половинки.
— О, то ви, мабуть, у пориві радості порвали його, — здивувався розпорядник, — але нічого, — поспішив додати він, — квиток все одно дійсний! Номер справді збігається!!.. — тут заграв туш, жінка-власниця квитка знову знепритомніла, і ведучий та дівчата-лототронниці взялися приводити її до тями.
За хвилину туш з аудіоколонок припинився, на вантажівці-сцені все прийшло до ладу, і на машину піднявся якийсь невисокий поголений чоловік у міліцейській формі. Розпорядник підлетів до нього, обійняв, тис руку, припрошував, а відтак оголосив у мікрофон:
— Пан капітан!.. Вітайте пана капітана!
Почулися ріденькі оплески.
До мікрофона підійшов сам представлений, кхекнув, подивився на жінку, що знов уже опритомніла й сиділа так само на стільці:
— Це ви, значить, виграли Щасливого Квитка?.. — заговорив він лагідним голосом. — Поздоровляю вас сердечно…
— Виграла, — сказала раптом жінка, — це значить, похорон скінчиться?
— Звичайно скінчиться, — весело примружився міліціянт.
— І процесії більше не буде? — знов з надією спитала вона.
— Звичайно-звичайно, згідно із заповітом Продавця, ніколи більше не буде ніякої процесії!
Після цих слів щасливиця полегшено зітхнула, і з нею разом зітхнули розпорядник, дівчата-лототронниці, співак, що відпочивав на іншій, великій сцені, а з ним зітхнула й підспівка: «У-у-ф!»
Натовп, що оточував похоронну процесію, розчаровано зашумів і почав розсмоктуватися.
— Лишень дозвольте поставити вам, шановна переможнице, одне запитання, — скрадливо в мікрофон промовив міліціянт.
— Ну, — сказала вона.
— Річ у тім… розумієте, що серія вашого квитка… так би мовити… збігається із серією тих квитків, які розповсюджував лише Продавець, і які зникли під час убивства… — люди на площі перестали розходитись та уважно слухали. — Не могли б ви, шановна переможнице, — вів далі капітан, — пригадати, за яких обставин ви придбали або ж отримали цього білета?
— Придбала! Придбала! — зарепетувала жінка. — Я його купила щойно… з годину тому… тут, у процесії, у двох таких… ну… придурків. Босих і з собакою!
Натовп на площі затамував подих, і ми з Мулою також.
— А як же нам тепер їх знайти, не підкажете? — знов скрадливо, нахилившись до жінки та примружившись, мов лис, допитувався капітан. Його слова транслювали на всю похоронну процесію.
Жінка раптом схопилася зі стільця, закрутила головою навсібіч, роздивляючись натовп, та зойкнула:
— Ось!.. Онде вони! — пальцем вона вказала прямісінько в наш із Мулою бік.
Люди довкола почали озиратися на нас, шепотіти щось одне одному, відступати, і за мить ми вже стояли окремо від усіх.
— Вони, гади! Це вони вбили лотерейника! — махав стиснутими кулаками якийсь здоровань.
— Бандити!.. Покидьки! — чули ми вигуки.
— Дави їх, бий!! — крикнув хтось, і вільний простір навколо нас почав стискатися.
З облич натовпу було зрозуміло, що ніхто тут не зичить нам нічого доброго.
— Нас зараз роздеруть, і ми потрапимо до лихого Харона! — прошепотів мені Мула.
«Нам не треба до Харона, — подумав я. — Що ж діяти?!»