Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи]

Опівдні ми справді дістались міста. Наше вбрання на сонці висохло й було тепер чисте, приємне та свіже, немов випране. Ми пов’язали собі ще краватки і знов скидалися б на багатих людей, якби ж не відсутність черевиків.

Бажаючи перепочити, ми зайшли до якогось парку й посідали на лавці, а Цербо поліз під лавку.

Перед нами в парку стояв пам'ятник Великому Босу. Це був незвичайний пам'ятник. О! Я чував про нього багато. Він був зовсім не такий як більшість пам’ятників: завжди сталих, нецікавих, часто запаскуджених птахами… Ні, ця споруда була особливою. Кажуть, двірники з усього міста зрання билися за право прибирати навколо пам’ятника. І навіть тепер, відпочиваючи на лавці, ми бачили поруч на газоні рештки поламаних у баталіях мітел.

Великий Бос існував на високому постаменті, наче живий. Уранці на столі перед пам’ятником завжди парувала у філіжанці гаряча кава та лежав стосик свіжих газет. Коли світило сонце, Великому Босу надягали темні окуляри, а коли йшов дощ, Бос тримав у руці велику парасольку. Вечорами він, сидячи на мармуровій канапі, дивився телевізор. І я не беруся уявити, хто підіймався на цей постамент уночі, і що там робилося… Одне слово, цей пам’ятник був на диво всім. Кожен бос мріє про такий пам’ятник, та не кожен може таку розкіш собі дозволити.

— Дай на морожене! — до нас вимогливо простягнуло брудну руку циганчатко. Воно було як і ми — босе. Та для нього це було звично, і циганча, мабуть, вважало диваками тих людей, що ходять взутими в ці незручні тверді й паркі штуки на ногах. І те, що два дяді сидять на лавці в костюмах, при краватках, але босі, його зовсім не бентежило, бо циганча твердо знало: якщо ти сидиш на лавці на його території, то мусиш дати «на морожене».

— На морозиво? — перепитав Мула й посміхнувся: — На скільки морозива?..

Циганча розгубилося й тільки повторило плаксиво:

— Да-ай.

— На одне, на десять?.. — цікавився Мула.

— Да-ай! — не відступало циганча. І мій товариш поліз до кишені та добув звідтам, одне за одним, зо два десятки пломбірів у стаканчиках — заморожених!.. Циганча скинуло їх з лавки до подолу своєї величезної футболки та, серйозне, пішло від нас, знову ж таки нічому не дивуючись і не виказуючи навіть задоволення.

Мула витяг ще три пломбіри для нас та для Цербо, ми втрьох лизали їх і дивилися, як молоді пари фотографуються навпроти пам'ятника, а він дивиться на них крізь темні окуляри: самовдоволений, добрий, трохи пихатий, у білих штанах з великими кишенями на колінах. Такий само, як і в житті, — Великий Бос.

Ми доїдали наше морозиво, коли повз нас пронісся хлопець на роликових ковзанах і на ходу примудрився тицьнути нам в руки рожеві папірці-запрошення.