Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
Один селянин, що вийшов із шеренги і тепер стояв у затінку аркади, подивився на них з огидою й сказав:
— Їм слід було б кричати: «Хай живе пияцтво!» Бо більше вони ні в що не вірять.
— Вони й у те не вірять, — озвався іншии селянин. — Такі, як вони, ні в що не вірять і нічого не тямлять.
В цю мить один з тих п'яниць підвівся, підніс угору стиснуті кулаки й загорлав:
— Хай живе анархія й свобода, і туди й розтуди вашу Республіку!
Другий, лежачи на спині, схопив горлодера за ногу й потяг, так що той звалився на нього; обидва покотилися по землі, потім сіли, і той, що звалив крикуна, обняв його за шию, подав йому пляшку, поцілував його червоно-чорну хустку, й вони знов почали пити.
В цю мить у шеренгах закричали, і я подивилася туди, але не побачила, хто виходить, бо його заступав натовп, що зібрався біля дверей ayuntamiento. Я побачила тільки, що Пабло і Чотирипалий виштовхують когось рушницями, але не могла розгледіти, кого саме, а тому підійшла до юрби, що насідала на двері.
Люди штовхалися, столики й стільці фашистської кав'ярні були поперекидані, крім одного столика: на ньому лежав якийсь п'яниця, звісивши голову й роззявивши рота. Я підняла один стілець, поставила його під колоною й вилізла на нього, щоб було краще видно.
Той, кого виштовхували Пабло й Чотирипалий, був дон Анастасіо Рівас, запеклий фашист і найгладша людина в нашому містечку. Він скуповував зерно й був агентом кількох страхових компаній, а також позичав людям гроші на великі проценти. Зі свого стільця я бачила, як він зійшов сходами до перших людей в шеренгах. Його жирна шия випирала ззаду над коміром сорочки, а лисина блищала на сонці. Але між шеренги він так і не ввійшов, бо раптом розлігся крик, що ніби вихопився з одиних грудей. Із цим жахливим ревом п'яні лави змішалися, і люди всі разом кинулися на дона Анастасіо, і я побачила, як він упав на землю, затуляючи голову руками, а потім уже нічого не було видно, бо всі навалилися на нього. Коли ж люди попідводилися, дон Анастасіо лежав мертвий, бо його били головою об кам'яні плити, а замість шеренг на майдані вирувала юрба.
— Ходімо туди! — заревла юрба. — Витягнемо їх самі!
— Він важкий — не донесеш, — сказав якийсь чоловік і копнув ногою тіло дона Анастасіо, що лежало долілиць на землі.— Хай валяється.
Нащо нам тягти до урвища це падло? Хай тут і лежить.
— Ходімо туди, порішимо їх усіх разом, — закричав іще хтось. — Ходімо!
— Нащо пектися тут, на сонці, цілий день! — підхопив другий. — Гайда!
Юрба посунула під аркаду. Всі штовхалися й горлали, ревли, як звірі, і всі кричали: «Відчиніть! Відчиніть!» — бо, коли шеренги розпалися, вартові замкнули двері ayuntamiento на ключ.
З мого стільця мені видно було крізь загратоване вікно, що робиться в залі ayuntamiento. Там усе було так, як і перше: ті, що іще не вийшли, півколом стояли перед священиком на колінах і молилися. Пабло, з рушницею за спиною, сидів на великому столі перед кріслом мера. Ноги в нього висіли, не сягаючи підлоги, і він скручував цигарку. Чотирипалий сидів у кріслі мера, поклавши ноги на стіл, і курив. Усі вартові порозсідалися в кріслах членів міської управи з рушницями в руках. Ключ від дверей лежав на столі біля Пабло.
Натовп горлав: «Відчиніть! Відчиніть!» — наче скандував, а Пабло сидів на своєму місці, ніби не чуючи нічого. Він щось сказав священикові, але через галас я не розібрала, що саме.
Священик, як і раніше, не відповів йому й молився далі. Мене штовхали з усіх боків, і я присунула свій стілець аж до стіни, підштовхуючи його перед собою, тоді як на мене саму напирали ззаду. Ставши на стілець, я припала обличчям до віконних грат і взялася за них руками. Якийсь чоловік теж виліз на мій стілець і став позад мене, ухопившись за крайні грати.
— Стілець не витримає,— сказала я йому.
— Ну то й що? — відповів він. — Дивись. Дивись, як вони моляться. -
Він дихав мені в потилицю, і віддих його смердів, як натовп, кисло, як блювотина на бруківці, як саме пияцтво. Він витяг шию через моє плече, просунув обличчя між гратами й загорлав: «Відчиніть! Відчиніть!», — і мені здалося, ніби вся юрба навалилася на мене, як ото часом уві сні диявол сідає тобі на карк.
Тепер весь натовп збився докупи й тиснув на двері так, що тих, хто стояв попереду, мало не задушили ті, що налягали ззаду, а якийсь здоровенний чолов'яга в чорній блузі з червоно-чорною хусткою на шиї розігнався з майдану й наскочив на задніх, а потім звівся на ноги, позадкував і, знову розігнавшись, стрибнув на людей, що натискали на двері, й загорлав: