Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Хай живу я, хай живе анархія!
— Потім цей п'яниця відійшов від натовпу, сів посеред майдану й став пити з пляшки; тоді побачив дона Анастасіо, що все ще лежав долілиць на бруківці, зовсім розтоптаний, і підвівся й підійшов до дона Анастасіо, нахилився, полив йому голову й пляшки, а потім вийняв з кишені сірники й почав чиркалиік один по одному, намагаючись підпалити дона Анастасіо. Але сильний вітер гасив усі сірники, й за хвилину п'яниця сів на бруківку біля дона Анастасіо і, похитуючи головою, то припадав до пляшки, то нахилявся й поплескував по плечу мертвого дона Анастасіо.
Тим часом натовп усе горлав, щоб відчинили двері, і чоловік, шо стояв коло мене на стільці, щосили торсав грати і теж горлав у мене над вухом, приголомшуючи мене своїм ревінням і дихаючи смородом, і я перестала дивитися на п'яницю, що намагався підпалити дона Анастасіо, й знову зазирнула в зал ayuntamiento, а там усе було так само, як і раніше. Вони й далі молилися, стоячи на колінах, у розхристаних сорочках; хто молився, похиливши голову, хто — звертаючи погляд угору, на розп'яття в руках у священика, а священик швидко й ревно шепотів слова молитви, дивлячись кудись над їхніми головами. За ними на столі сидів Пабло з цигаркою в зубах, з рушницею за спиною й махав ногами, крутячи в руці ключ.
Я побачила, що Пабло знову нахилився вперед і сказав щось священикові, але через галас не почула, що саме. Священик нічого не відповів йому й молився далі. Раптом з півкола тих, що молилися, підвівся чоловік, і я зрозуміла, що він хоче вийти. Це був дон Хосе Кастро, якого всі називали дон Пепе, торговець кіньми і запеклий фашист; він стояв тепер посеред залу, низенький, охайний, хоч і неголений, в піжамній куртці, заправленій у сірі смугасті штани. Він поцілував розп'яття, коли священик благословив його, потім випростався, озирнувся на Пабло й кивнув на двері.
Пабло похитав головою й затягся цигаркою. Я бачила, що дон Пепе щось каже Пабло, але нічого не чула. Пабло не відповів: він знов похитав головою й показав на двері.
Тоді дон Пепе подивився на двері, і я збагнула: доти він не знав, що вони замкнені. Пабло показав йому ключа, і він з хвилину постояв, дивлячись на ключ, а тоді відвернувся, відійшов і знову став на коліна. Я побачила, що священик озирнувся на Пабло, а Пабло вищирив зуби й показав йому ключа, і священик, видно, лише тоді усвідомив, що двері замкнені, і наче хотів був кивнути головою, але тільки похилив її й почав молитися далі.
Не знаю, як вони могли не помічати, що двері замкнені, хіба що дуже глибоко поринули в свої молитви і думки; однак у ту мить вони нарешті збагнули все, зрозуміли, чого на майдані сталось напевно, їм стало ясно, що там тепер усе змінилося. Але вони стояли на колінах і молилися, як раніше.
Тепер галас стояв такий, що нічого не можна було почути, і п'яниця, що вмостився на моєму стільці, обіруч шарпав грати й хрипко горлав: «Відчиніть! Відчиніть!»
Я побачила, що Пабло знову звернувся до священика, але той нічого не відповів. Тоді Пабло зняв із плеча рушницю й штовхнув нею священика в спину, але священик не звернув на те ніякої уваги, і Пабло похитав головою. Потім він сказав щось через плече Чотирипалому, а Чотирипалий переказав те іншим вартовим, і вони всі підвелися, відійшли в найдальший куток залу й вишикувалися там із своїми рушницями в руках.
Пабло знов сказав щось Чотирипалому, і той зсунув разом два столи й кілька лав. Вийшла барикада, що відділяла той куток кімнати, за барикадою стояли вартові зі своїми рушницями. Пабло нахилився вперед і вдруге штовхнув священика в спину прикладом, але священик не звернув на те уваги, а решта, крім дона Пепе, теж ні на що не зважали й молилися далі. Пабло похитав головою, а потім, помітивши, що дон Пепе дивиться на нього, кивнув йому головою й показав ключ, високо піднявши його в руці. Дон Пепе зрозумів, похилив голову й став молитися швидко-швидко.
Пабло зіскочив на підлогу й, обійшовши довгий стіл для засідань, пішов до великого крісла мера, що стояло на помості. Він сів у це крісло і почав крутити цигарку, не спускаючи очей з фашистів, що молилися разом із священиком. З виразу його обличчя не можна було зрозуміти, що він надумав. Ключ лежав на столі перед ним — великий залізний ключ, з півметра завдовжки. Потім Пабло щось крикнув вартовим, що саме, я не розчула, і один із них рушив до дверей. Я побачила, що всі фашисти почали молитися ще ревніше, і зрозуміла, що тепер їм уже все ясно.