Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Гільєрмо! — кричала вона. — Гільєрмо! Зачекай, я піду з тобою!
Дон Гільєрмо обернувся на цей крик. Він не міг розгледіти дружину. Хотів був сказати щось, але не зміг. Тільки махнув рукою в той бік, звідки лунав крик, і ступив між шеренги.
— Гільєрмо! — кричала вона. — Гільєрмо! О Гільєрмо! — вона вчепилася руками в поруччя балкона і трусилася всім тілом. — Гільєрмо!
Дон Гільєрмо знову помахав рукою в той бік і пішов між шеренгами з високо піднесеною головою, і що він у ту мить відчував, видно було тільки з його блідого обличчя.
І тут якийсь п'яниця заверещав, передражнюючи пронизливий голос його дружини: «Гільємро!», і дон Гільєрмо кинувся з кулаками до нього, наосліп, а по щоках у нього котилися сльози, і п'яниця вгатив дона Гільєрмо ціпом по обличчю, і від того удару дон Гільєрмо осів на землю і так і залишився сидіти, плачучи, але не від страху, а п'яниці били його, і один сів йому верхи на плечі й почав бити пляшкою. І тут багато людей повиходили з шеренг, а на їхні місця стали п'яниці, що перед тим бешкетували й викрикували непристойні слова у вікна ayil-tamiento.
Я й сама дуже переживала, коли Пабло розстрілював тих gucurdia civil, — сказала Пілар. — Це було страшно, але я думала тоді, коли вже треба, то треба, і принаймні там обійшлося без знущання — просто відібрали їм життя, і хоч це страшна річ, але, як усі ми зрозуміли за останні роки, — інакше не можна, якщо хочеш перемогти і врятувати Республіку.
Коли Пабло загородив з усіх боків майдан і вишикував людей двома шеренгами, мені сподобалася ця вигадка Пабло, хоч мені вона здалася трохи химерною, і ще я подумала: все, що треба зробити, ми мусимо зробити пристойно, щоб нікому не було гидко. Коли вже фашистів мусить знищити сам народ, то хай при тому будуть усі, і я теж хотіла взяти на себе частку вини нарівні з іншими, бо сподівалася дістати й частку тих благ, які ми здобудемо, захопивши місто. Але після дона Гільєрмо мені стало соромно й гидко; а коли п'яниці й усякі покидьки заняли місця тих, хто обурився і вийшов із шеренг після дона Гільєрмо, я теж вирішила піти звідти, перейшла на другий кінець майдану й сіла там на лаві під одним із тих великих дерев.
До лави, розмовляючи між собою, підійшли двоє селян, і один з них запитав:
— Що з тобою, Пілар?
— Нічого, — відповіла я йому.
— Неправда, — сказав він. — Ну, кажи, що з тобою?
— Щось мені це вже з душі верне, — відповіла я йому.
— Нам також, — сказав він, і обидва сіли поряд зі мною на лаві. В одного був бурдюк з вином, і він простяг його мені.
— Прополощи рота, — сказав він, а другий продовжив перервану розмову:
— Найгірше те, що це накличе на нас лихо. Ніхто не переконає мене в тому, що такі вчинки, як оця розправа з доном Гільєрмо, не накликають лиха.
Тоді перший сказав:
— Коли вже треба вбивати їх усіх, а я не певен, що конче треба, то вбивали б уже просто, без знущання.
— Хай би знущалися з дона Фаустіно, я це розумію, — сказав другий. — Він завжди був блазень, і ніхто його не шанував. Але знущатися з такої поважної людини, як дон Гільєрмо, — це вже неподобство.
— Мені вже з душі верне, — сказала я йому, і це була правда, бо мене аж усю вивертало, я вся змокріла від поту, і було мені так млосно, наче я отруїлася гнилою рибою.
— Отже, кінець, — сказав один із селян. — Більше ми в цьому участі не беремо. Але цікаво було б дізнатися, що робиться в інших містах.
— Телефонної, лінії ще не полагодили, — сказала я. — І це таки недогляд, треба цим зайнятись.
— Авжеж, — сказав він. — Хто зна, може, нам треба готуватися до оборони, а не вбивати людей, та ще й так жорстоко й повільно.
— Піду побалакаю з Пабло, — сказала я йому, підвелася з лави і пішла до аркади, що вела до дверей ayuntamiento, звідки через весь майдан тяглися шеренги.
Тепер вони вже не стояли рівно, порядку в них не було, І хміль уже багатьом затуманив голови. Двоє п'яниць упали на землю й, лежачи горілиць посеред майдану, по черзі пили з пляшки, передаючи її один одному. Один, хильнувши лежма з пляшки, горлав, наче божевільний: «Viva la Anarquia![36]». На шиї в нього була пов'язана червоно-чорна хустка. Другий кричав: «Viva la Libeitadl[37]» і дригав ногами в повітрі, а потім знову горлав: «Viva la Libertad!». В нього теж була червоно-чорна хустка, і він вимахував нею і пляшкою, яку тримав — y другій руці.
36
Хай живе анархія (ісп)
37
Хай живе свобода! (ісп)