Укус огняного змія

Я похитала головою. Від тепла мене зовсім розвезло. Чи Ростислав мені чогось у келих намішав? А, байдуже! Тільки спати хочу — очі заводяться.

— Ти мені поясниш про змійку? — спитала я.

— Ну, в чотирнадцятому столітті таємне товариство каменярів було — «Братство змії» або ж «дракона». Ці люди визнавали Люцифера як єдиного бога. Давнє гебрейське слово «змія» — «нехеш» походить від кореня «NHSH» і означає «розшифровувати», «відкривати» — тобто просвітлювати, пізнавати, знати. Люцифер — просвітитель…

— І отже, — протягнула я, змучено заплющуючи очі, — навіжені сатаністи хотіли відібрати в мене свій символ — щоб не оскверняла…

— А може, прийняли тебе за посланця? — невдало пожартував Ростислав.

Я пирхнула.

— Невже Людмила вірить у таємні братства? У всесвітні змови? Збіговисько їхнє на серйозну організацію зовсім не тягнуло. Ну, чиста самодіяльність!..

— То як, мир? — затермосив мене Ростислав. Я кивнула.

Офіціант розчахнув двері, впустивши морозного повітря. Воно торкнулося щік, освіжило. Війнуло запахом глиці. Офіціант вкинув у вогонь ще кілька рубанців, пошургав коцюбою.

— А у твоєї Кароліни Сокальської були ще родичі, крім тебе?

Я знизала плечима. Ростислав замислено почухав ніс. Потім хопив коцюбу, ще раз перемішав вугілля, хоча вогонь іще палахкотів пристойно.

— Просто я подумав, — швидко заговорив він, — що якщо, скажімо, у Кароліни були ближчі родичі, ніж ти, які могли претендувати на її спадок… а квартира у Києві — хіба не ласий шматок?.. і от вони — гіпотетично — беруться залякувати тебе, а коли ти вже доведена до кондиції — тобі пропонується просто відмовитися від спадку… Хіба не варіант?

Мусила визнати, що варіант не тільки вірогідний, а й цілком життєвий. Та чомусь мені не вірилося, що родичі взялися б залякувати мене таким дивним способом — написами парою на дзеркалі і віршиками — замість того, щоб подзвонити кілька разів — або перестріти десь під хатою і сердечно поговорити в душевній компанії.

— Або це міг бути колишній Каролінин чоловік, — розвивав свою думку Ростислав.

— Ні, не міг, — заперечила я, — слідчий сказав, що Кароліна купила квартиру на Борщагівці вже після розлучення. За законом хіба колишній чоловік може на щось претендувати?

— Якби знаття! Якщо немає інших родичів…

— Але ж родичі якраз об’явилися… — тицьнула я себе в груди.

— От він тебе й залякує.

Офіціант заніс тацю з мандаринами. Фрукти, які в мене — і, гадаю, у багатьох представників радянського ще покоління — стійко асоціюються з Новим роком. Навіть не подумавши про ніж, я нігтями роздерла шкірку, обчистила мандарин. Дольку за долькою відправила в рот. Ростислав втупився поглядом у вогонь. Якщо викреслити колишнього чоловіка з переліку підозрюваних, але взяти за основу версію, що є родичі і що саме вони якось причетні до моїх поневірянь, тоді…