Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
Я підвівся.
— На жаль, я не бажаю бути в ролі шпика, — різко сказав я.
Боннард скривився так, неначе в нього заболіли зуби.
— Ви якийсь такий… немовби в гарячій воді купаний! — гнівно пирхнув він. — Ніхто не вимагає від вас ніяких інформації Навпаки. Я хочу дати вам вичерпну інформацію. По-перше, для того, щоб ви повністю зорієнтувалися в ситуації й діяли так, як наказують вам розум і порядність, а по-друге, — аби ви, повідомляючи кого слід про все, що тут почули й побачили, утримували дурнів од безглуздих учинків.
— Ви хочете, сеньйоре професоре, щоб у разі процесу…
— Ні, мій любий! Про це не турбуйтеся. До процесу не дійде, бо він нікому не вигідний. А коли б навіть і дійшло — ми маємо свідка, голос якого буде вирішальний… — промовив він з притиском, блиснувши очима. — Адже йдеться про незрівнянно важливіші справи, ніж оте безглузде звинувачення в убивстві.
— Я ще не зовсім розумію свою роль. Я маю бути посередником у налагодженні переговорів, чи як?
— У даному разі йдеться не про переговори. Власне, ваша роль полягатиме лише в стимулюванні ходу деяких процесів… Та навіщо вам пояснювати? Ви самі зорієнтуєтесь.
— Але в який спосіб можна примирити такі несумісні поняття, як необхідність зберігати таємницю і зобов'язання когось інформувати… Та й кого, власне, і в яких межах я маю право інформувати? Сеньйору де Ліма? її чоловіка? А може, слідчого Кастелло?
Боннард глянув на мене майже зневажливо.
— Я бачу — ви знаєте менше, ніж я думав. Вас переоцінили!.. Але тепер це вже байдуже… Отже, коротко: зберігати таємницю ви зобов'язані лише до одинадцятої завтрашнього ранку. Ніяких телефонів, ніяких контактів. По закінченні цього терміну я надаю вам повну свободу руху і використання одержаних інформація. Я розумію ваше становище і не хочу його ускладнювати.
— Що ми зробимо з сеньйорою де Ліма?
— Вона залишиться тут на ніч, або ви зараз же відвезете її до Альберді, в «Каса гранде» чи хоч до самого дідька… Але Маріо з нею не поїде.
— Ви знаєте, що вам загрожує? Хлопець неповнолітній!
— Знаю. Але, по-перше, вимога сеньйори де Ліма, хоч би як їй того хотілося, може бути не виконана, — він легенько всміхнувся. — Маріо тут з доброї волі і може покинути інститут, коли сам схоче… По-друге, найкраще буде, коли сеньйора де Ліма залишиться тут на ніч, навіть не знаючи про умови, які я вам поставив. Зрештою, на те у вас голова… По-третє, все це дрібниці у порівнянні з тим, любий мій, за що йде гра.
— Я постараюсь переконати сеньйору де Ліма, щоб вона лишилась… Зараз її цікавить тільки син. Побачивши його, вона заспокоїться.
— Вранці я візьму їх з собою в столицю. Я виїду о сьомій! Правда, дорогою мені треба владнати кілька справ, але до обіду вони обоє будуть дома. Однак ви мусите тут залишитися до одинадцятої.
— Розумію.
— Не знаю, чи ви добре це розумієте, але то байдуже. Ти, Ест, ясна річ, приймаєш мої умови? — мовив він до Альберді.
— О сьомій п'ятнадцять я повинен правити месу…
— Отже, ти повертаєшся в попівство.
— Я хочу знати, що сталося з Хосе!
Боннард безпорадно розвів руками.
— Даруй, Ест…
— Гаразд! — через силу промовив Альберді. — Я приймаю твої умови. Тільки мені треба з'їздити й попередити паламаря, що правитиметься сама літургія. Але ти скажеш мені, що з Хосе?
Суворе, неприступне обличчя Боннарда на мить проясніло.
— За хвилину ти зможеш з ним порозмовляти сам, — мовив він поволі, якимось урочистим тоном, що зовсім не пасував до його недавньої сухої діловитості.
— Як це можливо? — сказав, затинаючись, Альберді, а в мене перед очима тої ж миті постала приголомшлива картина відкритої труни.
— Ви втратили монополію на безсмертя! — гортанно засміявся Боннард. — Тобі доведеться з цим примиритися, Ест.
— Не розумію…
— І не знаю, чи схочеш зрозуміти… до кінця.
— Кажи! — священик невідривно дивився в обличчя вченого, ніби хотів прочитати на ньому правду.
Але Боннард те квапився з поясненнями. Він підійшов до столу і витяг із шухляди аркуш паперу.
— Напиши паламареві листа. Завтра я виїду на півгодини раніше, і Маріо віддасть того листа дорогою. Гадаю, що так буде безпечніше.
— Ти мені не віриш… — з гіркотою промовив Альберді.
— Не в тобі річ. Навіщо да Сільва знати передчасно…
— Роби, як вважаєш слушним. Альберді сів до столу й заходився писати.
— З того, що ви сказали, професоре, виходить, що Хосе Браго живий, — порушив я мовчанку.
— У певному розумінні…
— І з ним можна розмовляти?