Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
— Жахливо… — простогнала сеньйора Долорес.
— Таж! Жахливо! — підхопив да Сільва. — Але саме це найкраще могло б пояснити, чому те, що діється в інституті, оточене такою суворою таємницею. Можливо, невдачі у дослідженнях над нейродином Боннард пробує надолужити вівісекційними експериментами… Обнародування правди неминуче привело б сеньйора професора і його колег на лаву підсудних.
— Ви справді допускаєте можливість такого експерименту? — озвався я. — Професор Гомез вважає, що мозок у Браго виймали поступово, частинками, шляхом численних операцій протягом кількох чи кільканадцяти місяців… Не кажучи вже про те, що, прийнявши гіпотезу, ніби мозок Браго живе, спілкується з Маріо і навіть пише нові твори, ми повинні припустити, що Боннард зумів розв'язати чимало дуже складних проблем. Адже це був мозок, оснащений штучними органами чуттів і штучними виконавчими органами.
Да Сільва спохмурнів.
— То ви кажете, Гомез твердить… — він замовк. — Я не знаю, на жаль, подробиць експертизи… Однак, можливо, Гомез помиляється, — в голосі господаря забриніла надія.
— Його вважають видатним ученим.
Господар надовго задумався.
— Власне… це вже не має значення. Я надаремне морочу вам голови безглуздими припущеннями. Найближчими днями ми й так дізнаємось правду. Найважливіше — вже не вдасться приховати, що в інституті Бурта діються вельми дивні речі… І що громадська думка приголомшена виявленими фактами. Мушу сказати — досі все складається добре. Навіть ваш сьогоднішній приїзд і оце повідомлення Ігнасіо… Навіть те, що Маріо залишився в інституті. Сеньйоре, адвокате, а чи не зробите ви сьогодні ввечері візит Боннардові? Не можна гаяти часу… І втрачати нагоди.
— Ми якраз туди їдемо. Утрьох, — поквапився я відповісти.
Да Сільва шанобливо глянув на мене.
— Я бачу, сеньйор адвокат орієнтується в ситуації…
— Про те, що Маріо в інституті, ми знали вже до обіду, — озвалася сеньйора Долорес. — І ми, власне, приїхали, щоб забрати Маріо.
Господар ледве міг приховати подив.
— У вас чудові інформатори. Прийміть мої поздоровлення! — роблено засміявся він. — Невже панотець…
— Я дістав це повідомлення від доктора Далі. Можливо, ми зустрінемо її у професора Боннарда, — сказав я.
Господар пронизливо глянув на мене, ніби хотів прочитати в моїх очах, що я думаю цієї миті.
— А сеньйорина Далі в курсі справи? — запитав він, наголошуючи на останніх словах.
— Я гадаю — цілком! — відповів я тим самим тоном і мимоволі глянув на Альберді.
У куточках вуст священика ворухнулася глузлива посмішка.
XII
Вже зовсім стемніло, коли ми залишали «Каса гранде». Да Сільва провів нас до машини. Настрій у нього був начебто чудовий, але я відчував: він хвилюється не менше, ніж ми. Про це свідчило хоча б те, що перед самим від'їздом він одкликав сеньйору де Ліма вбік і якусь хвилину щось говорив їй стишеним голосом, а це аж ніяк не відповідало манерам «справжнього джентльмена». Правда, потім він вибачився перед нами, заходився навіть виправдуватись, але саме цієї миті, сидячи вже в машині, Долорес помітила, що забула в залі губну помаду, і да Сільва скористався нагодою уникнути пояснень… Спершу я навіть подумав, що вона зробила це зумисне, але за кілька хвилин господар справді приніс їй помаду.
Нарешті да Сільва попрощався, і ми рушили в ніч. Місяць іще не зійшов, і вогні фар розтинали пітьму довгими снопами, що заломлювалися на кожному повороті об стовбури дерев і придорожні зарослі.
Після жвавої дискусії в «Каса гранде» ніхто з нас не квапився почати розмови. Тільки Альберді, що сидів поруч мене, зрідка кидав слово, вказуючи дорогу, зрештою, зовсім надаремне, бо я вже орієнтувався в тутешніх місцях.
В будинку інституту імені Бурта вікна не світилися. Лише на першому поверсі в заскленому холі горіли тьмяні нічні лампи.
Я зупинив машину біля під'їзду, і ми вийшли. Тільки тепер я помітив, що Долорес потерпає з хвилювання, а можливо, і страху.
Вона судомисто вчепилася в мою руку, і я відчув — її проймає дрож. Зрештою, я й сам мимоволі піддався атмосфері напруженості, особливо тому, що мав на це підстави, очікуючи гострої розмови з Катериною і Боннардом.
Зате Альберді тримався не тільки спокійно і врівноважено, але навіть, у порівнянні з пасивною поведінкою в «Каса гранде», немовби ожив. Випередивши нас, він перший піднявся сходами ґанку і, не чекаючи, поки ми підійдемо до дверей, подзвонив.