Поріг безсмертя

— Невже вони справді вірять, що в інституті є привиди?.. — спитав я, згадавши, що казав мені Альберді, коли я приїхав до нього вперше.

Господар пожвавішав.

— Авжеж! Я мушу сказати: те, що ми сьогодні почули з вуст Ігнасіо, кидає певне світло на джерело цих байок. Правда, я чув різні версії, починаючи від того, що в підземеллях інституту бродять привиди собак, котів, мавп і людських душ, які відбувають покуту або ув'язнення, і кінчаючи сатаною у власній персоні, котрий утинає там різні штуки… Одне слово, в інституті Бурта порядкує нечиста сила…

— І все-таки Ігнасіо не побоявся туди зайти.

— Він тільки переліз через паркан, та й то серед білого дня. До будинку ж його затяг Маріо. Ясна річ, щоб зайти туди, а особливо спуститися в підземелля, треба бути неабияким сміливцем, але батьки цього хлопця оселилися в Цунто недавно і, можливо, ще не перейнялися тутешніми настроями. Одначе я гадаю — тут узяли гору передусім цікавість і бажання похвалитися відвагою.

— А розповіді про духів збігаються за часом із смертю Браго?

Господар уважно подивився на мене.

— І так і ні, — відповів він по хвилі, ніби трохи вагаючись. — Перші чутки поширилися років вісім або десять тому, тобто за кілька років до смерті Браго. Років п'ятнадцять-двадцять тому серед персоналу санаторію було кільканадцять мешканців Пунто-де-Віста. Здебільшого жінки, що виконували роботу на кухні, в саду. Чоловіки працювали в котельній… Потім, коли інститут очолив Бурт і заходився провадити свої експерименти, а особливо, коли, після його смерті, прийшов Боннард і ліквідував останні відділення санаторію, там залишилося з Пунто всього кілька чоловік. Та й вони в принципі працювали лише за межами інституту. Боннард не довіряв тутешнім селянам і добирав собі персонал із столиці. Зрештою, тих кілька чоловік з Пунто — садівник із дружиною та три прибиральниці — теж пробули там недовго. Саме тоді, як уже я казав, вісім чи десять років тому, і пішли чутки, ніби в інституті Бурта бродять привиди. Можливо, ці чутки поширив сам Боннард, аби селяни з Пунто не тинялися поблизу інституту. А втім, спочатку це були дуже примітивні байки: про духів в образі котів, собак і навіть мавп. Цей примарний звіринець буцімто блукав уночі коридорами та підземеллями і своїм виттям наганяв страх. Розказували жахливі нісенітниці найчастіше ті, хто ніколи не був в інституті. Ви знаєте, як це буває… Навіть розповіді тих, що працювали на території інституту, були цілком суперечливі. Я трохи цим цікавився і розпитував особисто декого… Тоді в інституті тримали багато піддослідних звірів; це, напевне, й було джерелом вигадок. В усякому разі, до моменту смерті Браго весь старий персонал розбігся.