Тривожний місяць вересень

Проте вона була сама. Нагнувшись, викладала з відер якісь вузлики й складала їх під пеньок. Підвелася, огледілась. Я стежив за нею, ледь висунувшись із своєї зеленої схованки. Вона дуже боялася, навіть губи їй час від часу тремтіли. Її привело сюди почуття страху — не добра воля. Я згадав козулю, що бігла через галявину біля сосняка. Може, тут також діяв досвідчений нагонич… Не треба поспішати із звинуваченнями.

Антоніна, озираючись, але ступаючи, як завжди, легко і пружно, спустилася до криниці, зникла в тумані. Я почув плюскіт води. Скрипнуло коромисло під вагою двох наповнених відер. І все стихло. Я уявив собі, як вона йде стежкою, мовби по туго натягнутому канаті, ледь помітно похитуючись, ступня в ступню.

Підійшов до трухлявого осикового пенька. Шматок дерну, що прилягав до нього, був трохи рудіший від решти трави. І на ньому не ряхтіла матова паморозь. Зверху лежала соснова шишка, гостряком від пенька.

Я обережно зняв дернину. Під пеньком у сухому місці було влаштовано тайничок, щось на зразок лисячої нори. Прислухаючись до звуків лісу, що прокидався, я дістав з нори чотири вузлики. Чотири звичайнісінькі вузлики із старенького, але чистого, підштопаного рядна. У таких вузликах діти носили в поле або на гончарню снідання батькам та матерям. Ось і тут я знайшов житні паляниці, добрий кавалок сала, цибулю, сіль, картоплю… Семеренкови жили бідненько, дуже бідненько — для свого господарства у них не вистачало часу й хватки, а трудодні, які нараховували в колгоспі за глечики та макітри, були убогі… Звідки ж вони взяли все оце багатство?

У третьому вузлику я знайшов кілька чисто випраних і полатаних сорочок та чоловічу білизну. Так… Четвертий був перев’язаний особливою, кольоровою стьожкою. Він призначався для жінки, про це свідчила і стьожка, і ретельна та акуратна упаковка, і легкий аромат дикої лаванди, що йшов від рядна. Я витер руки об шинель, щоб не залишити плям від рушничного мастила на чистому рядні, розв’язав вузлика й обережно розіклав усе, що в ньому було: брусочок мила, теплі жіночі штанці, ліфчик та бавовняні панчохи. Речі як на воєнний час надзвичайно цінні, особливо панчохи і мило.

Виходить, не поїхала Ніночка до Києва, як говорив односельчанин Семеренків. Пішла Ніночка з Горілим і вкупі з ним та бандитами переховувалася в лісах. Ніночка, дрібненькі кучерики, синенький беретик, дзвінкий довоєнний сміх… Що ж ти наробила?

Я старанно позав’язував усі вузлики, поскладав під пеньок та й накрив дерниною. Зверху поклав соснову шишку, гостряком від пенька. Тут і зв’язкового почекаю. Думав, що зустрінуся з ним біля Варвариної хати. А все вийшло не так. Зовсім не так.

На сході, над молочною смугою, уже виднівся неяскравий світлий стовп: сонце викочувалося до обрію. Але сам туман погустішав ще дужче. Відбувалася посилена ранкова конденсація. О такій порі тільки по «язика» ходити. Було тихо, дуже тихо, туман, наче вата, ліз у вуха.

Зненацька, як барабан, з боку села вдарила автоматна черга. «Шмайсер»! Черга була довга, монотонна — ніби стріляли в одну точку, впритул. Коли б’ють розсіяним вогнем, віялом, по широкій і віддаленій цілі, звук весь час змінюється.