Останній із небесних піратів

Живолуп опустив голову і засміявся.

— Я — Кісточка, підмайстер? Ні, я — простий пастух, та й годі. А професор… то один мій знайомий, — сказав він, повертаючись до Рука з такий виглядом, немов побачиш його вперше.

— Але ж ти так здорово літаєш! — не відступався Рук. — Хто навчив тебе, як не володарі Озерного приплаву?

— Я сам навчився, — відповів Кісточка і лагідно погладив небесного човна. — Зладив «Лісову осу» з нічого, далебі, що так. Звісно, я перший скажу, що вона не є найфайніша небесна лодія, яка тільки здіймалася в повітря, але ж вона, ця «Лісова Оса», справді незвичайна істота. Слухняна. Сприйнятлива. Чуйна…

— Ти говориш про неї, наче про живу, — зчудувався Рук.

— Авжеж! Саме в цьому й полягає таємниця повітроплавання, — поважно заявив Кісточка. — Коли ти ставишся до свого небесного човна, як до друга: з любов’ю, ніжністю, шаною, це все окупиться сторицею. Коли я побачив, що тебе от-от проковтне хробаколода, саме «Оса» підштовхнула мене: спробуй порятувати його! «Ми впораємося! — сказала вона мені. — Ми з тобою впораємося!» І вона таки вгадала.

— І дяка Землі й Небу за це! — тихо мовив Рук. — Без вас із нею я б пропав.

Несподівано звідусіль залунали голоси. Рук глянув з містка і побачив п’ять чи шість небесних човнів, на кожному по одному літуну, які наближалися до них, роблячи посадкову петлю. Як і Кісточка, всі вони були начебто живолупи — з вогнистими чупринами і вбрані в шкіряні літунські костюми. Вони захоплено махали руками.

— Ти чудодій, Кісточко! — крикнув один.

— Фантастичний політ, я такого ще зроду не бачив! — загукав другий.

— Із пасажиром на борту! — в захваті додав третій. — Коли б я не бачив на власні очі, то сказав би: це неможливо!

Один за одним вони садовили свої небесні човни на нижчі містки, зіскакували з сідел на мостини і дерлися нагору до Кісточки з Руком хисткими драбинами. Кісточка вклонився їм.

— Ет, пусте, — відказав він скромно, майже ніяково. — Це все завдяки оцій моїй гарнулі — «Лісовій осі»…

— А хіба ти не чудовий літун! — урвав його Рук, а тоді обернувся до решти. — Як він шугнув до мене і вихопив просто з щелеп хробаколоди! Як приборкував повітряні ями та шквальні пориви вітру!.. — Він захоплено потряс головою. — Це треба було бачити! — І додав, озирнувшись на юного живолупа-літуна. — Цей Кісточка — великий літун! Він урятував мені життя!

— А хто ти такий? — запитав Рука, виступивши наперед, невисокий, м’язистий живолуп.

— Наче схожий на крамаря, — припустив хтось із гурту.

— Либонь, один із отих підмайстрів, — кинув ще хтось.