Останній із небесних піратів
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: The Rook Trilogy #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга – Богдан
- ISBN: 966-692-588-5
- Переводчик: Віктор Колісниченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній із небесних піратів». Краткое содержание книги:
Тим часом у Темнолісі узурпатор Вокс Верлікс вигнав із Нового Санктафракса Найвищого Академіка і захопив владу. Тепер він за допомогою страхітливих сорокух і Сторожів Ночі утримує у страху і покорі народи Світокраю.
У книзі «Останній із небесних піратів» ми знову зустрічаємося із капітаном Живчиком і дізнаємося про його трагічну загибель.
— Гекле! — скрикнув Рук.
— Пане Руку! — вигукнув сорокун. — Невже це й справді ви? Ой, хоробрий пане, хвала Землі й Небу!
Рук незграбно звівся на ноги.
— Але ви поранені! Що вам таке?
— Моє коліно! — поскаржився Рук.
Гекле зліз зі свого зубощира і підбіг до хлопця. Схилившись, уважно оглянув коліно.
— Набрякло, — виснував провідник. — Але нічого страшного. Посидьте хвильку, я його полікую.
Рук як стояв, так лантухом і повалився на землю. А Гекле добув зі свого заплечника слоїк зеленої масті та бинт і почав обробляти коліно.
— А ви бачили оті летючі створіння? — запитав Рук. — Їх там тисячі в зграї! Вони вмить ізжерли гіганта-печерника — лишилися самі кістки.
Гекле кивнув головою, не перестаючи втирати масть у колінний суглоб.
— І не тільки його, — зронив він похмуро.
— Що, що? — Рук аж похолов, йому перехопило дух. — Це ви про… Стоба, Маґду?
— Я про решту печерників, — пояснив, підвівши голову, Гекле. — А хоробрі пан і панна живі-здорові й чекають нас край лісу, де починаються Срібні пасовиська.
— Хвала Землі й Небу! — полегшено видихнув Рук.
— Ну, от і готово! — вигукнув Гекле, міцно зав’язуючи кінці бинта. — А тепер залазьте на мого зубощира.
Вони пустилися жвавим чвалом: Гекле — правував спереду, а Рук — сидів позад нього і міцно тримався за сідло. Небагато й проскакали, як ліс почав рідшати. Вітер дув їм в обличчя і гнав по небу темні хмари. А ось і сонце — затопило лісовий діл своїм теплим промінням, і вперше за цілий день найближче майбутнє постало перед Руком у рожевому світлі.
— Уже недалеко, — озвався Гекле і показав на вервечку високих світляків. — Оті дерева — щось наче межа пасовиськ.
Рук усміхнувся. Таки дійшли! А за мить він уже нетямився з радощів.
— Гляньте! — закричав він. — Маґда і Стоб!
— Ваша правда, хоробрий пане, — погодився Гекле. — Але… Ой, ні! — Сорокунове пір’я нагороїжилось, очі, здавалося, от-от вискочать з очниць. — А то що таке?
— Що? Що? — скинувся Рук. Він щосили напружував зір, вишукуючи бодай якийсь знак небезпеки, та все даремно. Стоб і Маґда позлазили зі своїх зубощирів біля довгої колоди, поприв’язували тварин до найближчого світляка і стояли спинами до сорокуна та Рука, задивившись кудись за пасовиська. — Що ж там таке? — запитав Рук, раптом відчувши велику тривогу.
Та Гекле тільки сіпнув за віжки і вдарив зубощира в боки.
— Стережіться, пане Стобе! — закричав він на все горло, немилосердно поганяючи плигуна, але вітер відніс геть його засторогу. — Панно Маґдо!..
— Щось наче кричало? — стрепенулася Маґда.
— Я нічого не чув, — здвигнув плечима Стоб, сідаючи на колоду.
Маґда обернулася.
— Глянь! — схвильовано вигукнула вона. — Он Гекле! І Рука везе з собою!
— Але чого вони так мчать? — насупився Стоб. — Чого вимахують руками? Чи не женеться за ними котрийсь з отих жахливих печерників?
Маґда скочила на колоду, щоб краще бачити.
— Навряд, — відповіла вона. — Ніщо за ними не женеться. — І, склавши долоні човником, загукала: — Що там скоїлося? З вами все гаразд?
— Перестаньте махати руками, хоробра панно! — пронизливим вереском відповів сорокун. — І тікайте звідти геть! Обоє!
Рук уже трохи знав Гекле, тож розумів: Маґді й Стобові справді загрожує якась страшна небезпека.
— Тікайте звідти! Рятуйтеся! — закричав і він. — МЕРЩІЙ!!
Ураз щось лиховісно загуркотіло, гучно засичало. Задвигтіла земля. Вгору полетіло сухе листя. Двоє повзунів, мов ошпарені, шугнули кудись перед самим носом сорокунового зубощира, що мчав уперед.
Занімівши з ляку й очам своїм не вірячи, Рук побачив, як колода, що на ній сидів Стоб і стояла Маґда, раптом затряслася, крутнулася на місці й рвучко знялася в повітря. Вона звивалася. Вона хилиталася. З одного її кінця роззявилася кругла паща, обсіяна рядами гострих зубів, темною печерою зачорніла горлянка… «Колода» завила, запихкотіла, вся сповнена кровожерних лютощів.
— Стоб! — видихнув Рук. — Маґда…
Розділ десятий
Срібні пасовиська
Рук заціпеніло дивився, як величезна галаслива тварюка знялася вгору на повітряній подушці, утвореній струменями газу, видутого з дучкових вузлів, якими було обсіяне все її величезне замшіле тіло.
— Хробаколода! — загорлав Гекле. — Рятуйтесь!
І немилосердно підострожив свого зубощира.
Стоб гепнувся позад летючої хробаколоди та так і лишився лежати без руху. Маґда впала біля прив’язаних зубощирів, що схарапуджено засіпалися і стали дуба, коли хробаколода пролетіла над ними.