Останній із небесних піратів
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles: The Rook Trilogy #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга – Богдан
- ISBN: 966-692-588-5
- Переводчик: Віктор Колісниченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній із небесних піратів». Краткое содержание книги:
Тим часом у Темнолісі узурпатор Вокс Верлікс вигнав із Нового Санктафракса Найвищого Академіка і захопив владу. Тепер він за допомогою страхітливих сорокух і Сторожів Ночі утримує у страху і покорі народи Світокраю.
У книзі «Останній із небесних піратів» ми знову зустрічаємося із капітаном Живчиком і дізнаємося про його трагічну загибель.
А хробаколода вже наздоганяла їх. Рук відчув, як закручені потоки повітря потягли його назад за плаща, за штани, за чуба і як надсадно захекав зубощир.
— Швидше! Швидше! — у відчаї заволав Рук. — Ну ж бо, не здавайся!
Зубощир безпорадно запирхав. То була його найбільша швидкість — вище себе не піскочиш. Припавши до його шиї, Рук посунувся вперед.
— Ти виклався весь до решти! — прошепотів він тварині на вухо.
І тут зубощир спіткнувся. Рук скрикнув. Плигун із верхівцем покотилися в шовковисту духмяну траву — і Рук вилетів із сідла. Роззявлена пащека хробаколоди нависла над ними: вона все ближче й ближче.
— Ні! — зойкнув хлопець. — Тільки не це!
І враз бічним зором він схопив якийсь навальний, але невиразний рух. А ще за мить щось сильно його вдарило, вибивши повітря з легень, і серед миготіння блискотливої деревини та лопітливих вітрил чиїсь міцні руки вхопили його і підняли над землею.
Рук ахнув. Він-бо летів у небо! Вище, вище, вище…
— Встиг я вихопити тебе, друже! — пролунав із-за його спини чийсь голос.
Рук вигнув шию і роззирнувся. Він опинився на небесному човні! І не просто опинився, а летів! Позад нього, на вузькому сідлі сидів літун — юний, стрункий живолуп у літунському вбранні та в захисних окулярах. Небесний човен нахилився ліворуч.
— Не ворушися, друже, — остеріг літун. — Цей човен не звик возити пасажирів.
Рук глянув довкола, ще й досі не вірячи своїм очам та вухам. Міцно обійняв руками за шию грубо тесану фігуру на носі човна, припав до неї грудьми, а серце на радощах стрибало надувною кулькою.
— Лечу!
Коли це знизу, з самої глибини, долинуло відчайдушне передсмертне виття. Рук глянув додолу і побачив, як хоробрий, але безталанний зубощир полетів у ненажерливе черево схожого на колоду страшила. Ось пролунав останній жалібний зойк. Та й по всьому. Рук затрусився і мало не розімкнув обіймів на шиї фігури.
— Гей, друже, тримайся! — закричав літун. — Уперше в повітрі?
Рук кивнув головою і відвів очі від землі. Тим часом тендітний небесний човен попав у вихорову «яму». Він став гопки, а тоді клюнув носом і пішов у піке.
Руки живолупа-літуна метнулися вперед і почали смикати за всілякі мотузки, підіймаючи балансири та повертаючи вітрила, а ноги намагалися врівноважити човна за допомогою тонких, вигнутих стремен. Земля, спіралячись, навально помчала їм назустріч, і Рук охнув, шлунок підступив до горла…
— Знаю, знаю, — процідив живолуп крізь зціплені зуби, сіпаючи за дві мотузки водночас. — Збудовано тебе не на двох, еге ж, старенька?
Небесний човен різко вийшов із піке і вже знову набирав висоту, коли скажений подув вітру вдарив йому в бік. Руків шлунок крутнув сальто: бічний вітер загрожував будь-якої миті послати їх у ще один жахливий доземний крутіж. Зшиті з різних клаптів полотна вітрила надувалися то вперед, то назад, ривок — сюди, ривок — туди.
— Рятуйте! — мимоволі загорлав Рук, але удар вітру заткав йому рота. Бібліотекарський Лицар оглянувся.
Юний живолуп, рішуче зціпивши щелепи, міцно тримав важелі керування. Небесний човен так несамовито вібрував, аж, здавалося, от-от розсиплеться на друзки.
— Легше, легше, старенька! — умовляв човна літун, орудуючи стременами для підтримання рівноваги і силкуючись дати раду посплутуваним мотузкам.
Рук затамував подих.
Помалу, помалу, суплячи зосереджено брови, живолуп розвернув свого небесного човна. Він уперся ногами в стремена, тож вітер, ударивши ззаду, не захопив його зненацька. А Рук так відчайдушно вчепився в різьблене дерево, аж кісточки пальців побіліли.
Ураз небесна лодія люто струснулася. Вітер подув їм прямо в спину. Вітрила понадималися, мотузки нап’ялися. Із жахливим кантом — та лиховісним хрускотом — небесне суденце стрілою метнулося вперед.
Рук виявився зовсім не готовим до такого несподіваного швидкісного стрибка, який жбурнув його назад, забив йому дух і роздирав рота. Хлопець міцно заплющив очі.
— Гоп! Гоп! Гей-гей! — почув він за мить. І недовірливо набурмосився. Невже цей живолуп по-справжньому цим тішиться? А, може, юний літун збожеволів з переляку?
Рук зважився і ще разок зиркнув через плече. Хоча вони стреміли з карколомною швидкістю і під відчайдушно крутим кутом, живолуп, здавалося, цілковито владав собою. Стоячи у стременах, він одну за одною підбирав мотузки снастей, зменшуючи наповненість вітром окремих парусів і водночас уміло втримуючи тендітне суденце в рівновазі.