Янголятко в кутих черевиках. Книга друга
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-54-Х
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга». Краткое содержание книги:
Ми презентуємо другу розповідь про долю Янголятка в кутих черевиках. Жорстокі реалії нового світу в майстерному викладі талановитої авторки й далі дивують, шокують, але, безумовно, захоплюють. Отож вирушаємо разом на бій проти Поганих Хлопців та Дівчат. Гра триває!
— Що сьогодні по телевізору?
— Не знаю. Здається, якийсь непоганий фільм.
Вечір перед розбитим екраном. Трохи почитати перед сном. І спати…
— Гарних снів.
Нічого не сталось. І завтра все буде так само, як завжди.
— Нічого не сталося.
— Нічого.
— Нічого.
— Нічого.
Розділ 15
Я бачила сторожу біля Країни Оживлених Мачухою мертвяків.
— Можна мені пройти?
— А хто ти така?
— Крихітка.
Бетонований паркан зусібіч Країни Мертвих. Величезні куріючі труби Мачухиного замку. Конвеєри з мертвяками. Цех Обробки та мертвяки, що працюють за конвеєрами. Купи тіл і Мачуха:
— Які гарні руки.
— Еге ж, — і змах тесаком.
— Гарні коси…
Повздовжній зріз.
— А оті вузькі стегна пасуватимуть оцьому, — вона створює Ідеального Мертвяка, свого Найкращого Коханця.
— Здрастуй, Крихітко.
— Здрастуйте, Матінко, — скажу я, коли опинюся в її тронній залі.
— Ну, як тобі? — спитає вона й кивне на Ідеальних Коханців біля свого трону.
— З-поміж них я впізнаю…
— Хочеш, подарую одного?
Вона знала, що я прийду, тож приготувала для мене Вовка.
— Він буде слухняний, буде вірний тобі. Одне твоє слово — і він зробить усе. Хочеш? Бери.
Може, махнути на все рукою та зостатись при ній?
Чи забрати від неї Вовка-2? Побудувати свій дім і забути про все на світі.
— Може, тобі кращий Чоловік в Окулярах? Лис? Алекс? Пес? Із котрим із них ти хочеш бути щасливою?
— Ні.
Мертві в Країні Мертвих. Тисячі мертвяків. Вони подають обід, стоять біля ліжка, чекають розпоряджень.
На величезному заводі, що став її Замком.
Вітчим регоче:
— Фабрика чиїхось мрій.
І сторожа біля металевих воріт, вона стріляє в кожного, хто підійде. Маленький презент для Мачухи — кілька щойно застрелених мерців.
— Тра-та-та-та!
Щоранку оглядати нові трупи, зазирати їм в обличчя. Зажмурюючи очі, вдихати запах.
Тільки б не посваритися з Повелителем Мух…
Розділ 16
І я знову бачила Мертве Місто. І знову ступала вулицями в нікуди.
І знову розпалювала багаття.
— Самі гілки. Більше нічого такого, що могло б примусити згадати…
І знову знаходила людей. Різних. Таких, що пережили Великий Вибух. Майже тих, кого хотіла знайти.
— Що зробити для вас?
— Зроби світ таким, яким він був.
— Не можу.
— Не можеш.
— Місто Магеддо зруйноване.
— Але ж біля нього залишилася гора.
— Ви підете зі мною в Долину до підніжжя Цієї Гори.
— Ні.
Ото ж бо й воно, що «майже». Тому-то я знову пішла.
Через зруйноване Місто. Від вогнища до вогнища. Через Місто, яке не Витримало Великого Вибуху.
Наразившись на дріт:
— Дзень!
Потираючи забите коліно:
— Дзень! Дзень! Дзень!
На невидимий дріт через суцільну пітьму. Примусивши дзеленчати почеплені на нього консервні бляшанки.
Розділ 17
Дзень! Дзень! Дзень!
— Як болить.
Дзень! Дзень! Дзень!
І побачити покинуте людське селище.
«Будь обережний, мандрівцю. Бо ж коли ти читаєш ці слова, нас уже немає. Якщо ти читаєш ці слова, то нас понищили Мовчуни. Але якщо ти читаєш ці слова, отже, боятися тобі нічого — ще не дуже темно задля того, щоб Мовчуни по тебе прийшли».
Мовчуни?
Я озирнулася. Побачила щойно покинуте селище, обгороджене стінами трьох розвалених будинків.
Мовчуни?
За мить до темряви.
Мовчуни.
Я чула, як вони простували до мене по камінню.
— Егей, вітаю.
Вони не обізвалися.
— Я — Крихітка.
Вони оточили мене.
— Ви не підкажете мені?
— Бо… — сказав один.
— Г… — простогнав другий.
— Онь… — вимовив третій. Ледве-ледве. Насилу. Через біль роздертих губів.
— Що «вогонь»?
— Ммммм…
— Ммммммм… — вони вже не могли говорити.
— Мммммммм… — надто з великим болем давались їм ці слова.
Здоровенні. Обпалені Вибухом. Вони сказали мені:
— ВО…Г…ОНЬ…
Розділ 18
Троє здоровенних чоловіків — три великі рани. Вони мали просто неймовірну силу. Три майже людини.