Янголятко в кутих черевиках. Книга друга
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-54-Х
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга». Краткое содержание книги:
Ми презентуємо другу розповідь про долю Янголятка в кутих черевиках. Жорстокі реалії нового світу в майстерному викладі талановитої авторки й далі дивують, шокують, але, безумовно, захоплюють. Отож вирушаємо разом на бій проти Поганих Хлопців та Дівчат. Гра триває!
Ми простували крізь світло. Крізь світло до світла. До того самого Світла кохання.
Поселення. Місто Перших Живих, котрих я зустріла у Місті Мертвих.
Лише невелика частка тих, які не сподівались Обіцяного, але одержали все.
— Драстуйте, — вони зустрічали мене, повиходивши зі своїх обвитих виноградом осель. Барвисті віконниці, білі стіни, світлі строї. І трава. Всюди трава. Тонкі шовковисті стебла між плитами та камінням бруківки. На очищеній від битої цегли землі. Перші деревця, перший урожай з маленьких грядок. Великі добрі пси та багато усмішок.
— Драстуйте.
До будиночка Тих, Котрі Усе Починали.
Скинути куртку, вмитися прозорою водою, скуштувати свіжого хліба.
— От бачите. Ніхто вас тут не скривдить.
Добро та любов. Світло.
— Я можу вам допомогти?
— Чим?
Грядки полито. Відра наповнено водою. Вінки виплетено. Хлібини витягнуто з печі.
— Можливо…
Ми стояли край берега очищеної від кам’яних стін річки, біля піщаної обмілини, неподалік від човна, що загруз у піску.
— Куди нам плисти?
— Ще тут слід поприбирати.
Перетворити руїни на храми та будинки нового міста.
Посадити силу-силенну квітів.
Було обіцяно Рай. Вони одержали Рай. Але те, яким йому бути, залежить лише від них.
— Твоя куртка.
— А що?
— У неї на спині написано: «Крихітка».
— Це погано?
— Та ні, — посміхнувся він.
А його жінка сказала:
— Ми теж дещо про неї чули. Ти маєш право бути схожою на неї.
Зненацька малесенький вибух у червоно-чорному небі — сонячний полиск та білі хмарини.
На мить.
— Добра прикмета.
— Дуже добра.
Розділ 5
Навіть не замислюються над тим, що вони відбудовують рай. Просто живуть так, щоб не було приводу не посміхатися.
До любові, з любов’ю та в любові.
Біля тихого джерельця:
— Ми тут живемо.
Коли ми сюди прийшли, тут було саме каміння.
— Колись, як ми знайшли одне одного…
Я слухала їх.
— Ще тоді, коли квіти й трави були мертві…
Я слухала їх та посміхалася.
Тільки б вони не сказали:
— Залишайся з нами.
Чому?
Ми відбудуємо світ. Ми зробимо його чистим і ясним.
Я намагатимусь. Я буду не гірша від них. Моя куртка потреться об каміння, коли ми розбиратимемо завали. Мої черевики порвуться. Я викину пістолет на купу старого мотлоху.
А далі що? У цьому справді чудовому світі?
У кожного з них є Вона. В кожної з них є Він. Їхнє кохання дає життя новим їй та Йому, щоб вони могли зустрітися та покохати. Адже найперший світ було створено саме задля любові.
Для Любові, в Любові та з Любов’ю.
— Вовче, давай залишимося тут.
— Так? — він зупиниться в кінці вулички білих будиночків. Там квітують пагорби, а там — порослі вереском гори?
Він навіть бровою не поворухне.
— Я сказала дурницю?
— Ні.
Просто янгол, котрий залишився з людьми, сам стає людиною. І коли приходить Зло, він може захистити від нього інших.
Тож Вовк навіть не наважиться сказати мені:
— Колись потім…
Адже Війна, в якій ми стали на бік Світла, нескінченна.
Ніхто не приводить тебе до Світла.
Ніхто не покладе тобі руки на лоба й не скаже:
— Дивись, — і ти побачиш Божий Образ.
Тебе примусять, розкинувши руки, мов хрест. Тобі подарують канчук, щоб ти виганяв із себе демонів. На тобі можуть випалити тавро й утаємничити в орден чи секту.
Але ти сам обираєш, по який бік стати.
Я хотіла сказати «раз і назавжди». Але життя таке складне. В житті все значно складніше.
— Як Алекс та Інга?
— А як Цвинтарний Сторож?
А як маленька людина у своєму маленькому світі, — вона щоранку знаходить собі янгола?
Кожного ранку брати до рук меч і казати Злу:
— Поки настане вечір, мине ціле життя. Отож побачимо, як ми зуміємо прожити його.
Розділ 6
— Дивися, — огорожа з двома кроликами.
— Ходімо, — усім поселенням випускати в річку дві сріблясті рибинки.
— Обережно, — біля трьох переплетених соломинок майбутнього кубельця.
І щаслива вечеря з добрим і тихим:
— Дякуємо тобі, — Тому, Хто Завжди їх Чує.
І Зло нічого не могло вдіяти з ними. Всемогутнє Зло безсиле перед Істинним Світлом.