Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Другим винятком були британці — чи радше англійці, відомі своїм євроскептицизмом. Спокусившись закордоном через метеорологічні недоліки свого рідного неба та з огляду на існування бюджетних після-тетчерівських авіаліній, що пропонували доставити їх у будь-яку точку континентальної Європи, часом дешевше, ніж ціна обіду в пабі, нове покоління британців, які мали освіту, не кращу, ніж у своїх батьків, увійшло у ХХІ століття якщо не як космополітичні європейці, то як ті з них, хто подорожував чи не найбільше. Той, хто спостерігав з континенту, не міг не помітити іронії в поєднанні поширеного англійського презирства та недовіри до інститутів й амбіцій «Європи» з популярним національним бажанням витрачати там свій вільний час і гроші — для континентальних спостерігачів це залишилося химерною дивакуватістю.
Та, з іншого боку, британці, як і ірландці, не мусили вивчати іноземних мов. Вони вже говорили англійською. В інших країнах Європи лінгвістична кмітливість (як ми вже зазначали вище) швидко ставала головним розділовим маркером ідентичності континенту, міркою становища в суспільстві та колективною культурною силою. У маленьких країнах на кшталт Данії чи Нідерландів уже давно визнали, що одномовність у випадку, коли цією мовою практично ніхто більше не говорить, — це недолік, який країна більше не могла собі дозволити. Студенти в Амстердамському університеті тепер навчалися англійською, а від наймолодшого банківського клерка в провінційному данському місті очікувалося, що він упевнено проведе операцію англійською мовою. Помічним було те, що в Данії та Нідерландах, як і в багатьох маленьких європейських країнах, і студенти, і банківські клерки давно вільно володіли мовою, принаймні пасивно, оскільки дивились англомовні програми по телебаченню без дубляжу.
У Швейцарії, де будь-хто із завершеною середньої освітою часто володів трьома або навіть чотирма місцевими мовами, вважалося простішим, а також більш тактовним, переходити на англійську (яка ні для кого не була першою мовою), говорячи з кимсь із іншої частини країни. Аналогічним чином у Бельгії, де, як ми пам’ятаємо, валлони та фламандці набагато рідше володіли мовою одне одного на достатньому для комфортної комунікації рівні, і ті, і ті охоче переходили на англійську як мову спільного спілкування.
У країнах, де регіональні мови, наприклад, каталонську чи баскську, тепер викладали офіційно, молоді люди («покоління Є» — «Європа», як його називали в народі) нерідко слухняно вивчали місцеву мову, але у вільний час — як вияв підліткового бунту, суспільного снобізму та просвітленої зацікавленості — говорили англійською. Програвала не мова меншини чи діалект, що у будь-якому разі мав недовге місцеве минуле й жодного міжнародного майбутнього, а національна мова держави. Відколи англійська за визначенням стала обраним засобом спілкування, інші головні мови Європи тепер були витіснені на узбіччя. Як виразно європейську мову, іспанську, так само як португальську чи італійську, стали рідко викладати за межами її батьківщини; вона залишилася засобом комунікації поза межами Піренеїв тільки завдяки своєму статусу офіційної мови Європейського Союзу[606].
Німецька також швидко втрачала позиції в європейській мовній лізі. Колись читання німецькою було обов’язковим для кожного члена міжнародної наукової чи культурної спільноти. Як і французька, німецька слугувала універсальною мовою культурних європейців: до війни вона була більш поширена, ніж французька, адже нею активно послуговувались у щоденному вжитку від Страсбурга до Риги[607]. Але знищення євреїв, вигнання німців та прихід совєтів різко віддалив Центрально-Східну Європу від німецької мови. Старше покоління в містах продовжувало читати й нерідко говорити німецькою; а в ізольованих німецьких спільнотах Трансильванії, як і деінде, німецька шкутильгала як місцева мова, що мала обмежену практичну користь. Проте всі інші вивчали (або принаймні їх її навчали) російську.
606
Оскільки іспанська була спільною для багатьох десятків мільйонів людей в Америках від Сантьяго до Сан-Франциско, її міжнародні позиції усе ж таки були добре захищені. Те саме стосувалося португальської, принаймні її доволі особливого бразильського варіанта.
607
За винятком Румунії, де все було навпаки і більш поширеною була французька.