Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 486 487 488 489 490 491 492 493 494 ... 548
Перейти на страницу:

Будь–яке спрямування, що скільки–небудь виходить за межі повсякденності, завжди подається у нас як щось злісне, що вимагає не реґулювання, а подавлення, а при цьому завжди пов’язується з поняттям “зачінщік”.

(М. Е. Салтыков–Щедрин, Избран. соч., Москва, 1947, с. 373)

Та, навіть є й це, як же актуальне всі оті 74 роки:

А то вигадали, нема чого нам у німців займати; поки вони, мовляв, над “накоплєнієм” побиваються, ми — те й дивись, — і політичну економію геть скасуємо. Та, так і скасувал… скасували…

(теж там, с. 336)

Ні, мається на увазі саме те, що відкрив для себе і Хрущов – «ізобіліє». Чуючи про яке, добрі хазяйки починали припасати трохи мила та сірників. Розуміючи, що на все життя все одно не напастися, а так — на перші часи: пережити. Так от, саме про таке російське «ізобіліє» і писав ще М.Є.; та — майже в сучасному дусі:

У моїй службовій практиці стався примітний в цьому роді випадок. Коли повсюди загомоніли про «нєізобіліє» та про необхідність замінити його на “ізобіліє“, — грішна людина — спокусився і я! Думаю, треба щось і собі зробити. Сідаю, пишу, передписую, щоб усюди було «ізобіліє»! — від цього єдиного необережного слова – «нєізобіліє», яке тліло доти під попілом і навіть виглядало “ізобілієм”, — несподівано так і полізло з усіх дірок! і такий раптом настав голод, такий голод…

(теж там, с. 379)

У “нашего Н. С.” чергового голодомору, щоправда, не сталося, але… “Врємєнниє трудності с мукой і хлєбом”, принаймні, розпочалися, притьмарили останні роки “вєлікого дєсятілєтія”: як полізли, як полізли з усіх дірок… От вам і «ізобіліє». Після Хрущова це слово, здається, назавжди зникло з “вєлікого і могучєго”…

* * *

“Наш Нікіта Сєргєєвіч” завжди вважав, що має якісь особливі відносини з Україною, мабуть з тієї причини, що якийсь час пробув її сталінським гауляйтером. Та, не обмежувався при цьому, самими вбивствами провідних українських діячів. Крім трагічних подій бували тут і смішні.

Оцінюючи останню проблему загалом, зауважимо, що навряд чи комусь спало би на думку вишукувати щось смішне у гітлерівському тоталітаризмі. Але, тоталітаризм московський, на відміну від німецького та попри те, що був і незмірно злочиннішим, — часом вражає своєю приземленістю та смішністю. Таке не видаватиметься нам чимось незвичним, коли ми звернемося до природи сміху, як такого. Смішним буває, найчастіше, — недолуге мавпування когось іншого, навіть цілком прийнятного — не будучи ним; на цьому, зокрема, цілком побудоване мистецтво клоунади. А Москва, зверніть на це увагу, ніколи не була єдиною та неповторною: вона завжди когось мавпувала. Спочатку — княжий Київ; потім Алтин Орду; потім — Європу. Це вже тільки геть потім з’являться світові малороси, які — тільки подумати, — мавпуватимуть мавпування Москви (!).

Воно, про яке йтиметься, з’явилося в черговий раз десять років по тому, обставленому громом салютів та ляскотом танкових гусениць хрущовському “Трєхсотлєтію воссоєдінєнія України с Россієй” — 1954. На якому не позначилися навіть тодішні тимчасові клопоти з Берією.

Встиг уже потім «наш Н. С.» й досхочу насмішити світ, стукаючи власним чоботом по трибуні Ґенеральної асамблеї ООН.

Був рік 1964 та “вождь” наближався до закату кар’єри. Відгомоніли вже світом протестні демонстраціі з гаслами — “Хрущов — убивця!”, а тут насунув новий клопіт: йому донесли, що американці збираються поставити у центрі Вашінґтона пам’ятник Шевченку, навіть (подумати тільки!) не спитавшися на це дозволу Москви, якій і належить цей Шевченко, разом зі своїм народом. Та до того, ще й з написом, що був оцінений Москвою як мало не провокаційний: “Коли діждемось Вашінгтона з новим і праведним законом? А діждемось таки колись.”

Напис був і насправді антисовєцький, бо останній дурень розуміє, що з Москви — жодні Вашінгтони не виходили та не вийдуть. Виходили Івани ІІІ та IV, виходив “Пєтр пєрвий”, разом із “Єкатєріной второй”, виходили навіть лєніни, сталіни та троцкіє, а от…

Пам’ятник у Вашінґтоні, отой, чи не найкращий з існуючих — скульптора Леоніда Молодожанина та архитектора Радислава Жука, був урочисто відкритий 27.06.1964 — колишнім президентом Двайтом Ейзенхавером. Мабуть для того й маємо суттєво гірший пам’ятник Шевченку у Москві, спорудження якого щосили підганяв сам “наш Н. С.”, аби тільки знову “випередити США”. Влада, як вона сама себе цінує — не повинна бути, насамперед, смішною. От цього у Москві ніколи не розуміли.

1 ... 486 487 488 489 490 491 492 493 494 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)