Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Як бачимо, його посмертний спір із покійним “вождєм” не був і таким уже принциповим. А значить — не могли бути принциповими й наслідки. Все це влучно прозвали “відлигою”, а відлиги — минають.
Від Сталіна він успадкував складну політичну ситуацію, дещо її спростивши. Але, на відміну від того, стриманого та помірно обережного, він поводив себе назовні, як добрий бик на арені іберійського цирку. З ним не було часу нудьгувати, та в цьому невдовзі пересвідчилися всі. Це він роздавив народне повстання в Угорщині, де відзначився тоді кат Ю. Андропов, посол Москви в Угорщині та (казали) резидент КҐБ у Східній Європі. Він же, Хрущов, побудував стіну в Берліні.
Всього цього йому було замало, та через рік він створив Кубинську кризу, поставивши світ на межу атомової війни, на край атомової прірви. Потім таку ж кризу в Європі відтворить каґебіст Ю. Андропов; того часу якось пронесло, завдяки холодній крові американського президента та керівників НАТО. Чи пронесе утретє? Побачимо.
Справа Б. Сташінського у жовтні 1962 (Федеральний суд у Карлсруе Німеччина) - показала світові обличчя Н. С. Хрущова, як убивці та терориста. Він же, безумовно, першим оцінив користь Москві від міжнародного тероризму, та передав естафету його підготовки та розвитку своєму наступнику Л.І. Брєжнєву. Разом із смертельно небезпечною для одвічно хирлявої економіки СССР ідеєю гонитви у космосі, а значить, від цього не піти, — й убивчої для неї гонитви озброєнь. Гонитва в космосі (після 1957) була виграна США у 1964; гонитва озброєнь — десь на початку 80–их. Їх жартома виграли у вільному світі США й НАТО, та від неї розвалився “союз нєрушімий”, тобто “єдіная і нєдєлімая” — у своєму найбільш злоякісному (досі!) варіанті.
В усе це “наш Нікіта Сєргєєвіч” вніс свій вагомий внесок.
Все повище є очевидним та доведеним, а історія як наука — не любить не підтверджених і довільних припущень. Однак і ці останні є часом конструктивні, поступово обрастаючи доказами та перетворюючись на історичну достовірність. Тому й зазначимо, що понижчі міркування є не більше ніж можливою правдоподібністю або правдоподібною можливістю, та поки нічим доведені бути не можуть; хоч може й не позбавлені певної цікавості.
Отже, пригадаємо, що був і такий видатний політичний злочин ХХ ст., як убивство американського президента Дж. Ф. Кеннеді (1917–1963), та було би неприродним, щоб у ньому не брав участі Совєцький Союз, а значить — і “наш Нікіта Сєргєєвіч”. Бо у нас, не забудемо, — “держава”, це отой, хто сидить у Кремлі. На користь такої участі промовляє ціла низка міркувань.
1. Типово каґебістська техніка ланцюгового злочину: з убивством убивці, убивством убивці убивці і т. д. Вона, яскраво та чітко простежується на так званих “хвилях репресій” 1937–1938. Коли слідом за жертвами ліквідували їх катів. Досконала совєцька кіллерська практика.
2. Поспіх та ретельність, з якими урядові установи США замітали будь–які сліди, які могли привести до розкриття злочину. Адже, їх респект ще до злочинної царської Росії, а поготів до ще більш злочинної совєцької, — є досить відомий; не відмитись.
3. Співпадіння в часі. Убивство Кеннеді послідувало за Кубинською кризою, де Хрущов вимушений був відступити. Досить лише пригадати собі цього кремлівського хряка, який впадав у шаленство з нагоди найменшого протиріччя…
Втім, все це, на превеликий жаль, і наслідки (хоч і як переконливі!) того ж доброго принципу — “Кому від цього добре?” Прямі ж докази, безумовно, — вже давно затерті.
Однак, про “убивство сторіччя” — нижче, в спеціальному доповненні.
В усьому іншому він був типовим сином свого народу та класу. Людиною вольовою та рішучою, але вкрай неосвіченою, катастрофічно самовпевненою, хоч і як же смішно некомпетентною! У ньому, як у справжньому комуністові, бажання скоріше перебудувати світ, — геть затьмарило нормальну людську цікавість; спочатку хоч трошки збагнути, а як же той світ є побудований? Як він працює
А тому його державна діяльність, майже порівну, складалася, як із добрих намірів, так і нашвидкуруч із діяних глупств.
Він, як і всі вони, заперті Сталіним удома, після смерті боса ринув подорожувати (поготів — за державний рахунок). Повертаючися з Індії, де залюбки катався на слонах із квітчаним вінком на шиї, він мимохідь заглянув і до Середньоі Азії, наробивши реформ і там. У вкрай збіднілому, спочатку під Росією, а особливо під совєтами, її господарстві, — почесне місце посідав тоді віслюк; він повсюди змінив (не замінивши, ясна річ) коня та верблюда минулого. Ними, віслюками, перевозили вантажі, ними їздили на невеличкі відстані дорослі та діти. Так було перед Н. С. Хрущовим, бо саме це розповсюдження віслюка й привернуло його увагу.