Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, президенти — люди заклопотані, та Рузвельт остаточно утвердив атомовий проект тільки 6.12.1941. Та й те, мабуть, тільки тому, що день перед тим стався нищівний японський напад з повітря на базу американського Тихоокеанського флоту — Пірл Гарбор на Гаваях. Він яскраво та правдиво показаний багато пізніше, у художньо–історичному фільмі — “Тора! Тора!” (Тигр! Тигр!), — кодова назва японського нападу.
Так, впродовж усього двох діб вже тоді переплелися долі Японії та атомового проекту, що завершаться 1945 Хіросімою та Нагасакі.
Створення перших атомових бомб обійшлося разом десь у 2 млрд. доларів (сьогодні це близько 20 млрд.), а всього за півстоліття США витратили на атомову зброю більше від 4 трильйонів (без засобів достави!). Саме підтримання її арсеналу в доброму стані потребує більше як 20 млрд. доларів річно. Це — зброя заможних країн, та не всі можуть собі її дозволити. Крім того, є проблема — де її розміщувати. Розміщувати її можна там, де нема людей на сотні кілометрів. Таке можуть собі дозволити лише великі країни, де є безлюдні місцевості: Росія, США, Китай. Дві європейські країни, що її мають, Англія та Франція, мають її на суднах. Бо, сама атомова зброя є ціллю для атомової ж зброї.
Сталін спочатку якось проіґнорував, пронехтував атомовою бомбою: мовляв — “срєдство для запугіванія слабонєрвних”, не більше. Але, совєцькі учені, гостро зацікавлені у власних кар’єрах, — хутко його переконали. Поготів, і він дещо розумівся на стані імперії, котра — як же давно не спромогалася на гучні петровські «вікторіі». Та він і сам, свого часу, не без задоволення пригадував, як “білі царскую Россію”, — ті й ті, а потім ще й ті…
Щоправда, і його совєцька Росія у вигляді СССР була не ліпше, — польська війна, фінська війна… Якісь нікому ближче не відомі “побєди прі нє вияснєнних обстоятєльствах”: Хасан, Халхин–гол… Потім — піррова перемога у “Вєлікой Отєчєствєнной”. Все так, він ґенералісімус, але — ціна перемоги? — чи він міг її не розуміти? Не усвідомлювати? Зате тепер — те саме, що потрібно для продовження життя догораючої імперії, — зброя слабодухих та хирних.
Совєцький Союз порядно спізнився з власною бомбою, але хутко надолужив, як звичайно, завдяки викраденню чужих секретів. Це було, здається, єдине в чому він дійсно спромігся “догнать і пєрєгнать Амєріку”. Справа не тільки в шпигунах та перекидчиках, справа й у тому, що довірені Сталіна, — Л. П. Берія та І. В. Курчатов, знаходилися у досить вигідному становищі. Якщо американцям для повсякденного маніпулювання з небезпечними матеріалами приходилося вигадувати та будувати спеціальні роботи (випадково постраждалих від випромінювання в атомовому виробництві США за весь час було лише кілька), то у розпорядженні І. В. Курчатова були на це совєцькі зеки, життя яких було нічого не варте, ще менше, ніж життя “вільних”. Скільки їх приплатило життям за здійснення совєцького атомового проекту, — ніхто не знає, ніхто й ніколи не рахував. Напевно, є такі табори й зараз. Принаймні, відомо, що наприкінці президентства А. Алєксандрова в АН СССР, у розпорядженні очолюваного ним атомового відомства таких таборів було ще біля чотирьох десятків. А то вже був, мало не початок «пєрєстройкі».
Брудність фізична, моральна й духовна, є чи не вирішальною прикметою “совєтского чєловєка”. Отже, у великому поспіху, у гонитві за марою всесвітнього панування, радіоактивне сміття розкидували, де прийдеться. Адже, атомове випромінювання не відчувається й не помічається; а значить для примітивної совєцької людини — ніби не існує. Так стали непридатними для людського життя (та — на сотні років) - частина південного Уралу, Мурманск, вся Новая Земля, околиці Семипалатінську та багацько інших радіоактивних плям. Розкидані країною “чорнобильські зони” на десятки років перед Чорнобилем, були укривані від людей покровом “государствєнной тайни”. До кондиції Мурманска, слід гадати, буде хутко доведений, тими самими людьми, й наш Севастополь.
Випробування атомової зброї в атмосфері, крім безпосередніх жертв (які в СССР були систематичними) - несли смерть й іншим: кожний водневий вибух в 1 меґатонну, — то близько 50 000 смертей у наступні роки. СССР — зробив їх не одну сотню.
Легким та понад отруйним для людини металом — берілієм, — вистилали всередині оболонки водневих бомб, це збільшувало кількість меґатонн. Сьогодні берілій можна викрити по всіх водоймищах “європєйской часті СССР”, від Білого та по Чорне море.