Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Просякнув кров’ю, — пробурмотілося під ніс.
Він почув.
— Перо здолало меч, — засміявся він хрипко. — Де це?
— Що?
— Ви забрали його в Михайла. Всі в потязі говорять про ангела в тьмітлі, an angel in shlight.
— У мене немає жодної ангельської зброї. Що сталося з Михайловим тілом?
— Мій дорогий, ви врятували мені життя, я не питаю, що потім сталося на даху.
Тінь цієї людини знову дивно гарцювала, опухала й стухала, наче хтось її на зміну надував і висмоктував з-за Драгана; лінія тіні й світла вигиналася й вібрувала.
Погризлося ніготь великого пальця.
— Ви працюєте на Російсько-американську компанію. Може, йдеться про Аляскінську лінію. Російські конкуренти найняли диверсанта, це для вашої охорони наздогнали нас учора вночі ті троє поліцейських. Вони не сидять у другому класі, не всі — принаймні один їде в службовому вагоні за тендером. Це туди перенесли тіло Михайла, не тягли ж його ґалереєю і камінною залою, і не скинули з потяга. Навіщо ви пішли на той оглядовий майданчик, якщо знали, що перебуваєте в небезпеці? То була засідка, Михайло влаштував засідку на Юрія. Обидва з охранки? Заморозники й розтальники підтримують різні сибірські компанії, або ж розтальники взагалі ворожо ставляться до Сибирьхожета, ви опинилися між молотом і ковадлом. Але Юрій їхав у люксі із Санкт-Петербурга, попередження мало надійти від когось зовсім іншого. Тепер ви боїтеся, бо залишилися без Михайла, без охорони в першому класі. Ви не знаєте, хто це.
Він підсунув собі табурета від секретера й сів. Вийняв цигарку, закурив. Погляд біг майже паралельно підлозі; піднялося погляд, зазирнулося йому просто в очі. Купе було, попри все, затісне — якби Драган нахилився ще трохи вперед, якби спер руки на коліна, то ковталося би дим просто з його легенів. Той кут, та відстань… духівник і розкаяний, адвокат й обвинувачений, батько нареченої і кавалер, який прохає її руку, майстер і учень.
Інженер пробурмотів щось до себе якоюсь хрипкою мовою. Він роззирнувся довкола по купе. Вказалося йому на попільничку. Американець був старий, хоча його силует і рухи не видавали цього, але він міг би бути однолітком князя Блуцького.
— Отой револьвер, — сказав він за мить, — вартує більше, ніж його вага в золоті. Я це розумію. Ви бідняк. Перепрошую, мені б не хотілося вас образити. Ви бідняк, ви скористалися нагодою зіткнутися з high society, увійти в кращий світ, нещастя з Його Високістю. Дозвольте мені запропонувати викупити цей фант. Ви кажете ціну. Будь ласка, не ображайтеся. Ви не знаєте, що потрапило до ваших рук, пане… Ґеросласкі.
— Ґерославський.
— Ґерославський. Вірно?
— Так. Бенедикт Ґерославський.
Він посміхнувся.
— Як, урешті-решт, виглядає питання про ваше походження?
— Moi, je suis mon ancêtre.
— Ах! Якби хтось міг таке сказати про себе щиро! Навіть потвора Франкенштейн… Ви читали Мері Шеллі? Ви не вважаєте захопливим, що в літературі сила електрики завжди…
— Це крижлізо, якийсь холод крижліза. Набої з тунґетиту. Я не знав, що виробляють таку зброю.
— Не виробляють.
— Але навіщо? Що такого можна вбити тунґетитовими кулями, чого не можна вбити будь-яким іншим способом? Якщо це так дорого.
Драган підбадьорливо махнув рукою у білій рукавичці.
Відгризлося ніготь на другому пальці.
— Ця зброя — не на людей. Ця зброя — на лютих.
— О?
— Цікаво… Чорт забирай, як шкода, що я не читав про це більше. Які властивості має тунґетит при високих температурах і високому тиску? Такий холод крижліза… Якби я не заслонив того приголомшливого блиску…
— Чим? Рукою, вбранням? Таким чином його неможливо заслонити. Я маю тузінь патентів на тунґетитові системи освітлення — при наявних цінах вони, зрештою, украй непрактичні, — я на цьому розуміюся.
— Як то: неможливо заслонити? Ну, але ж…
— Dammit, подумай, юначе! — буркнув Драган, а відтак заклав ногу на ногу й затягнувся цигаркою.
Пригадалося іспити в університеті, отой характеристичний гнів професорів, які рештками сили волі стримуються, щоб не вибухнути, маючи справу із волаючою до неба про помсту тупістю студента, — тож студентові тим важче позбирати думки, а тому вони тим виразніше дратуються, тож студент горить заживо й мріє уже тільки зникнути їм з очей, а тому вони проганяють його безнадійним помахом руки. Він утік від екзаменаційної чоти, повернувся до життя і розуму.