Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Шарпнулося подвійні двері й увійшлося усередину.
Чорна пітьма накрила очі, вугільна смола влилася під повіки. У рівномірній темряві тремтіли поламані на стінах і стелі вагона світіні кільканадцяти осіб і кількох меблів: округлого столика, крісел. Найближчий до столика силует в тьмітлі — жіноча постать — вказував випростаною рукою на протилежну стіну. На стіні танцювала світінь високого чоловіка. Тьмітло заливало всіх і все, розмиваючи краї, топлячи в мороці форми й сплощуючи обсяги. Єдину певну інформацію давали власне світіні: мінливі, розсмикані, спотворені проекцією на нерівні поверхні, — але вимірні, видимі людському окові. Чоловік біля стіни підняв руку, мабуть, поправляв окуляри. Жінка провела рукою над столиком, кидаючи на стелю великий відблиск, який на мить усіх засліпив, аж вони сіпнулися рефлекторно назад і повідвертали голови, що, своєю чергою, ще більше роззухвалило їхні світіні, і якусь хвилину світлі силуети стрибали по стінах, вимахуючи руками, мов недолугі ангели. Залою прокотилася хвиля шепоту російською, німецькою і французькою мовами.
— Він! — заволала княжна Блуцька. — Скаже, що то було!
— Une créature de la vérité, — сказав Жюль Верус, відсуваючись від стіни й більшаючи у своїй світіні, мов біла пляма на хутко проявленій фотографії. — Потвора на троні, die Dunkelheitmat, над над над машини.
Відступилося до ґалереї. Хотілося вийти непоміченим, але зачепилося плечима двері, опустилося руку з піджаком — і з-під незастебнутої камізельки бухнув у залу сніп холодного вогню, неначе дракон, захований у кишківнику, рикнув раптом крізь пупок полум’ям гарячим. Із жахом глянулося на брудну безрукавку, простягнулося руку — вона увійшла в вогонь, як у м’який струмінь води, блиск прошивав пальці, просвітлював нігті, шкіру, сухожилля і м’язи, кровоносні судини, рука зависла в ньому, як жовтогаряче желе, кидаючи рожеві відблиски на половину зали. Подумалося про оті побожні малюнки, на яких Господь Христос відкриває свої груди, й з пробитого серця б’ють концентровані пучки золотистих променів. Усі учасники сеансу завмерли, чоловіки й жінки, ті, хто сиділи й стояли, навколо столу й попід стінами, тепер дійсно засліплені, заплющуючи повіки, заслоняючи обличчя, — їхні сукні з дуже довгими рукавами, з рюшками, гипюрами й високими вирізами, прикрашені медальйонами та камеями, жорсткі комірці сорочок, коміри суконь, відгорнуті в стремкі кокетки, туго довкола шиї зав’язані плісировані й гладкі, оксамитові й фулярові хустки, єдвабні краватки, батистові жабо й одвороти, кокарди й тюлі, золоті, срібні й бурштинові запонки, коралові цигарнички й люльки зі слонової кости, білі манжети, білі плястрони, в оточенні темних реверсів сурдутів і піджаків, вовняних deux-pieces і твідових англійських костюмів-трійок з трикутниками хусточок на грудях, із блиском ланцюжків для кишенькових годинників, блиском черепахових lorgnons, моноклів й окулярів, прикріплених довгими ланцюжками до тих жорстких комірців, — груповий портрет європейців Anno Domini 1924, випалений під повіками, мов від спалаху фотографічної магнезії. Хтось закричав, хтось упав, одна панна зомліла, осуваючись непритомно з крісла. Сягнулося просвічуваною рукою углиб вогню, водночас знову прикриваючи камізельку піджаком. Пальці стиснулися на ручці револьвера.
Ненадовго повернулася темрява: княжна негайно загасила тьмічку — й вечірнє сонце залляло вагон.
Піднялося голову.
Усі дивилися.
Усміхалося.
Про пера й револьвери
Він був прохолодний на дотик, укритий перлистою росою, а при сильнішому світлі мерехтів на кривизнах і краях усіма барвами веселки — завдяки цьому найлегше розпізнати крижлізні метали. Його оберталося у руках із перебільшеною обережністю: ніколи раніше вогнепальна зброя у руки не потрапляла. Він був легкий — це перша несподіванка. Обмилося його побіжно в умивальнику в купе (на похід до ванни настане пора за кілька годин, коли всі поснуть), але й так відбитки пальців залишилися на гладкій сталі. Попри райдужні рефлекси й післяобрази, самé крижлізо було рівномірно чорним — проте його відполірували до такої дзеркальної чистоти, що на ньому можна було порахувати папілярні лінії пальця, коли той на мить торкнувся курка. Курок мав форму скорпіона з довгим, піднятим для укусу хвостом; відводилося й опускалося власне той хвіст, скорпіон ударяв по капсулю з’єднаними клішнями. Зрештою, увесь револьвер виглядав так, наче був запроектований французьким шанувальником art nouveau, дорога цяцька, виготовлена на індивідуальне замовлення, — це була друга несподіванка. Асиметрична ручка виявилася спіральним сплітом змії, яка на самому кінці відкривала пащу, оголюючи пару іклів і загорнутий язик — між тими іклами та язиком можна було протягнути ремінь, підвісивши сталеве кільце. Спускова скоба складалася з кількох стебел квітів, чашечки яких переходили безпосередньо в камори барабана. Камор було п’ять. Барабан не відкидався убік, — щоб його зарядити, треба було зламати револьвер навпіл. Зазирнулося усередину камор, вийнялося і вклалося набої: матово чорні, з тупими, майже плоскими завершеннями. Запалилося лампу й придивилося до них при електричному світлі. Довкола основи кожного ладунку видніло делікатне ґравірування: три літери — П. Р. М. — і тризначні цифри — 156, 157, 159, 160, 163. Придивилося уважніше до самого револьвера. Довгу цівку було відлито у формі кістлявої рептилії, якоїсь подібної до ящірки істоти з колючим гребенем, що височів у неї уздовж хребта, щоб над карком високо вистрелити наростом, схожим на похилий ріг, — то була мушка. Ящір не мав очей, а широко роззявлена паща — виліт довгої цівки — представляла повний комплект укладу гострих зубів — старанно відшліфованого на краю цівки, ікло до ікла. Пазуристі лапи гад притискав до лускатого черева. На тому череві було виґравірувано тузінь букв, що укладалися в одне слово: