Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Останнє зауваження: дурість може характеризувати як дію («Яка дурість війна!» — Жак Превер), так і «безглузді слова» (Робер «Культурний словник»). У той час як першу — як дію — визнають такою, покликаючись на етичні норми, яким вона чи її наслідки суперечать, друга — описувана дієсловом «верзти: говорити нісенітниці» — базується на певному уявленні про знання й істину, як у цьому визначенні філософа Гаррі Франкфурта: «Марнослів’я стає неминучим щоразу, коли обставини змушують індивіда говорити про незнайомий предмет»[102].
Ф. Ж.
Інтернет: поразка інтелекту?
♦ Що ви називаєте «трьома чеснотами», яким, як ви вважаєте, загрожує інтернет?
1999 року я випустив книжку під назвою «Дисциплінований розум». В ній я пояснював, що головна мета освіти, крім письменності, — дати знаряддя, зокрема в наукових предметах, які дозволяють відрізнити правду від неправди; судити, що гарно в мистецтві, природі та інших галузях, і вміти обґрунтувати свій вибір; зрештою зорієнтувати своє судження і свою діяльність у моральній та етичній сферах. Коли я писав цю книжку, я був дещо наївним: я вважав, що ці традиційні чесноти не створюють проблем. Я швидко виявив, що помилявся. І в наступне десятиліття я переосмислив свою аргументацію водночас в плані філософського аналізу (постмодернізм, релятивізм) і технологічного прогресу (пришестя нових цифрових ЗМІ).
♦ У книжці «Нові форми правди, краси й доброти»[103] ви описуєте інтернет як «загальний хаос», який «створює плутанину» за «майже відсутності роздумів». То в чому полягає проблема — в якості чи в кількості нині доступної інформації?
В обох. Ми знаємо, що, коли людина перевантажена чи переповнена надлишковою інформацією, в умовах завеликого вибору, це її паралізує і їй важко ухвалювати розумні рішення. Ситуація ще погіршується, коли велика частина інформації має сумнівну якість — а це саме так для багатьох блогів, соціальних ЗМІ, сайтів тощо. Утім, мої висновки щодо правди в книжці не безнадійні. Справді, ми живемо в добу, коли маємо більше, ніж будь-коли, шансів зрозуміти, що саме відбувається, — якщо ми готові витратити час, щоб підготувати обґрунтований висновок.
Візьмімо недавній приклад. У квітні 2013 року стався масштабний терористичний акт на фініші Бостонського марафону. Щодня ми більше й більше дізнавалися про те, що сталося і чому, завдяки слідам, які залишили ці двоє братів у Facebook, Twitter та інших соціальних мережах. Таке неможливо було й уявити в доцифрову добу. Звісно, досі є ті, хто вірить, що злочин учинили не ці двоє братів. Але ті «негативісти» живуть у замкненому просторі, так само як ті, що досі вірять, наче Барак Обама насправді мусульманин, народжений в Африці.
♦ Різноманіття більш чи менш вірогідних поглядів, що пропонує інтернет, сприяє надмірному релятивізму, який ви критикуєте. Але хіба він не спонукає також до систематичного сумніву — цінної якості в науковому пошуку?
Так, я погоджуюсь, що інтернет ставить під сумнів поняття єдиної дозволеної правди. Коли я був молодим, було дуже мало аудіовізуальних ЗМІ, і коли вони всі розповідали одну й ту саму історію, ми вважали її правдивою. Сьогодні ми скептичніші: подивіться, наприклад, як відбулося усвідомлення того, що Ірак не мав зброї масового знищення, водночас «традиційні ЗМІ» переконували нас у протилежному. Отже, так, сумнів має свої переваги.
Але погано те, що сумнів веде до загального скепсису. І, як я вже казав раніше, якщо ми готові докласти зусиль, то маємо більше, ніж будь-коли, можливостей відкрити правду — хоч про що йдеться — про історію, політику чи науку. Наприклад, наукові фальсифікації відтак викривають постійно, а в доцифрову добу виявити їх було важче.
102
De l’art de dire des conneries, 10/18, 2006, p. 32.
103
Les Nouvelles formes de la verité, de la beauté et de la bonté, Odile Jacob, 2013.