Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Звіряча жорстокість деяких коментарів — «Таких треба живцем спалювати» — добре показує, як вербальне засудження швидко трансформується в підбурювання до ненависті й убивства вже не символічного, а реального.
Для деяких поодиноких учасників таке ототожнення розуму з зовнішністю є вже ознакою дурості:
M.A.D 1 рік тому
Навіщо намагатися просвітити те, що не дає собі клопоту ввімкнути свій мозок Ви такі жалюгідні, до речі, попри те що думаєте, у мене не «жирна срака» Знаєте, можна бути фізично в «нормі» й захищати людей, які не в «нормі», замість того щоб з них насміхатися. Це називається розумом — слово, яке ви часто чуєте в сполученні з «тобі бракує». На цьому я більше не марную свій час, цілую!
lili beyer 1 рік тому
M.A.D. трохи з запізненням але я повністю згодна згодна з вами коментарі такі ниці що мені шкода цих осіб нездатних охарактеризувати поведінку а тільки вагу нещасні люди дурні через свою злобу.
séveras rogue 1 рік тому
M.A.D. чиста правда ти маєш рацію у коментарях слід говорити тільки про те що відбулося за вечерею а не про інші речі і аж ніяк не про її вагу тим хто поставив коментарі про її вагу насправді бракує розуму.
Хоч і по-своєму, власною мовою, ці окремі коментарі прекрасно окреслюють, що таке дурість у добу соціальних мереж: категоричні судження, які обмежують життя зовнішністю й запроваджують як норму спілкування «соціальні відносини між особами, опосередковані зображеннями», як це сформулював Ґі Дебор.
Бракує ще одного складника, який я згадував раніше, характеризуючи соціальні мережі: потреба бути відомим, щоб існувати. В ембріональному стані вона присутня в демонстрації сміливості готових стрибнути в крижану воду, й нерідко саме ця потреба лежить в основі присутності в соціальних мережах. Як виділитися з маси користувачів? Це проблема, яку мають розв’язувати всі, хто прагне слави. Відповідь завжди у видовищному дійстві. Ми бачили, що дехто без вагань ставить під загрозу близьких, передаючи естафету викликів. Іноді ютюбери заходять і значно далі. Як молоде американське подружжя з дитиною, яке зняло відео, щоб стати знаменитими: жінка стріляла з пістолета чоловікові в груди, які були прикриті енциклопедією, щоб зупинити кулю… «Ми з Педро ймовірно запишемо одне з найнебезпечніших відео, які колись знімались», — попередила жінка. Сталося те, що мало статися: вона дістала шість місяців в’язниці за убивство чоловіка… Пік дурості, в її загальноприйнятому значенні, підкорено. Але не сумніваймося, що будуть нові сходження…
Три складники дурості в інтернеті, що я їх назвав, мають чимало інших застосувань крім тих, які я показав у цій статті. Вони цікаві тим, що постачають майже ендогенне визначення об’єкта нашого дослідження, бо походять з самої середини ґрунту, що їх живить, але одне питання лишається без відповіді: хто ті люди, які демонструють цю дурість? Інформація про користувачів на їхніх сторінках дуже стисла, й майже неможливо дізнатися, хто вони, яке в них соціальне походження, вік, іноді навіть стать. За цих умов важко визначити, з якою дурістю ми маємо справу, якщо ми приймемо, що вона, як і задоволення, міняється з віком. Єдиний висновок, який можна зробити з проаналізованих прикладів, — це те, що рівень їхньої орфографічної грамотності відповідає радше молоді з невисокою успішністю в школі. Чи ризикну я сказати, що йдеться про підліткову дурість? Ризикнув.
Просвітлення від Шадоків [98]
Краще з розумом взятися за дурниці, ніж з дурістю за розумні речі.
Гасло Шадоків
Довгий час я починав свої лекції про телебачення з цього гасла Шадоків. Воно чудово окреслює проблему аналізу ЗМІ: спочатку обміркувати тему, зневажену інтелектуалами, які хваляться, що говорять про неї, не знаючи її; потім довести, що уявна банальність теми не дуже й допомагає тим, хто намагається її зрозуміти. Утім, перш ніж робити з цього вислову мантру, треба дещо уточнити. Прийняти, що телебачення в цілому означає дурість, — це насправді погодитись із тими, хто порівнює його зі смітником, і водночас відкрити надто велике поле для досліджень, надто «обширну програму», як сказав би де Ґолль[99]. Якщо всі передачі вважати дурістю, то можна говорити про будь-яку: концепція дурості в цьому разі така широка, що не має жодної користі. Тому приймімо сентенцію Шадоків не як загальну істину, а як заохочення до глибшого розуміння.
Це гасло надихає нас насамперед до протиставлення дурниць і дурості. Так само як філософ Владімір Янкелевич бачить різницю між тим, щоб «бути злим» і «робити злі вчинки»[100], треба розрізняти дурість як характеристику дурня і говоріння дурниць. Та якщо всі згодні з найпростішим визначенням злоби, майже вся суть якого в словах «заплямувати, зганьбити, зруйнувати»[101] — з дурістю так не виходить. Її визначення може спиратися тільки на комунікаційні ознаки. Звичайний мовець може сам визнати, що говорить чи сказав дурниці. Як у випадку голови партії «Республіканці» Лорана Вок’є, який публічно визнає, що все, що він виголошує на телемайданчиках, — це «bullshit» (еквівалент «дурницям» англійською). Частіше маємо зворотну ситуацію: зазвичай це співбесідник, читач чи слухач судить, мовчки чи вголос, що сказане іншим — дурниця.
98
Шадоки (Les Shadoks) — антропоморфні схожі на птахів створіння, злі й дурні, герої однойменного мультсеріалу, надзвичайно популярного у Франції в другій половині минулого століття.
99
Фраза, яку начебто сказав генерал де Ґолль, коментуючи гасло «Смерть дурням!» (Mort aux cons!).
100
L’Innocence et la Méchanceté, Flammarion, coll. Champs, 1986.
101
A. Van Reth et Michaёl Fossel, La Méchanceté, Plon-France culture, 2014, p. 95.