Казки на ніч

— Нашо тобі та баба? Може, там засідка?

Як стемніло, Сірий спустився біля дороги в балку. Обережно перетнув подвір’я і зазирнув у вікно. Темно. Смикнув за клямку, двері піддалися. Він тихо увійшов до сіней. Коли очі призвичаїлися, пішов шукать бабу. Вона лежала на ліжку горілиць. Маленька, суха. У тому самому жупані, спідниці, хустці й бурках, у яких її зазвичай бачили. Бабині руки були хрест-навхрест складені на грудях. Було ясно, що баба мертва. Сірого дуже напружили ці складені руки.

— Це я її поклав, — пролунало ззаду з кутка хати. — Спокійно, без різких рухів, бо півчерепа знесу.

Тримаючи палець на курку, Сірий повільно розвернувся. У кутку на кріслі виділялася постать. Обличчя було не розібрати, однак чорну дірку дула було видно добре.

— Давно померла? — видавив із себе Сірий.

Він уперше бачив ворога так близько і ще не вирішив, що робитиме.

— Я сьогодні знайшов. Уже холодна була. А ти, значить, добрий, укр? Переживав за бабу?

— Переживав.

— А ти ніколи не думав, що якби тебе тут не було, то баба, може, й жива була?

— А ти не думав, що якби ви не похапали зброю в руки і не почали робить бозна-шо, то не тільки баба живою була б? — Сірий відчув, що його починає заповнювати лють.

— Я на своїй землі! З сусіднього району, поняв? — зашипіла фігура з кутка.

— А в мене батько зі Сватового. І шо?

Деякий час у хаті панувала тиша.

- І що робить тепер? — Сірий глянув на бабу. — Поховать же треба.

— Треба, — погодився темний силует з кутка.

Знов замовкли. Тишу порушувало хіба що важке дихання обох чоловіків.

— Ладно, давай розходитися, ми поховаємо, — врешті видавила тінь з кутка.

— А чого ви?

— Бо я все ж місцевий. Сусід фактично. Та й цвинтар на нашій території. Тільки гарантуй, що не будете валить, ми вдвох зранку прийдемо.

— Я поговорю з командиром і дам знати в ефір.

— Добре, йди.

— Я не повертатимуся до тебе спиною.

— Не довіряєш?

— Ні.

- І я тобі не довіряю. Йди вже.

Сірий кинув погляд на бабу, позадкував у сіни, вискочив на подвір’я і за мить розчинився на узбіччі ґрунтівки.

Упавши на спину, Сірий ще раз озирнувся на будинок. Скинув автомат, впер у плече і прицілився у двері.

— Обіцянки-цяцянки, — прошепотів сам собі.

У дверях з’явилася темна фігура. Сірий поклав палець на гачок. Він провів фігуру подвір’ям, однак врешті опустив зброю.

— Ні, сьогодні крива з косою більше нікого не забере.