Нарис загальної історії

У разі зіставлення цих гіпотез із історичною реальністю знову привертає до себе увагу надзвичайна нормальність китайського прикладу. Він майже точно відповідає очікуванням теорії. Pax sinica стає реальністю одразу — якщо не з першим імператором Цинь Шихуанді в 221 р. до н.е., людиною ідеологічно жорстокою, то принаймні з династією Хань із 206 р. до н.е. після двохсот п’ятдесяти років безкінечних і дедалі запекліших воєн між князівствами — претендентами на імперію. Імперія назавжди ототожнювалася з ідеєю миру. Йому весь час загрожували чужоземні племена, внутрішні інакодумці, розбійники, селянські війни. Під час змін династій і загострення суперництва між кандидатами на трон спалахували страшні громадянські війни, які тягнулися, аж доки переможець знову не встановить мир. Китайська нормальність є вираженням збереження політичної єдності, починаючи від династії Тан. У цей період відбулося реальне культурне й соціальне знецінення військового ремесла. Китайський шлях до почестей і багатства пролягає через успіх у літературі та на цивільній службі, тоді як вояків дедалі більше прирівнюють до розбійників і вони легко стають такими в періоди заворушень, перетворюючись на «сеньйорів війни». Найдивовижнішим символом цієї мирної орієнтації Китайської імперії була Велика китайська стіна. Її оборонна цінність дорівнювала цінності лінії Мажино. Але вона відбиває характерні настрої замкнення в собі та відмови від агресивних дій.

Європа знову знаходиться на протилежному полюсі, куди її заводить повне відхилення від норми. Хоч як далеко зазирнути в історичне минуле Європи, війна завжди була тут на порядку денному. Найприйнятнішим періодом для визначення початку традиційної історії Європи може бути, очевидно, середина III тисячоліття до н.е., яка відповідає індоєвропеїзації ареалу, що відбувалася через поширення культурних рис, міграції населення, а також найвірогідніше поєднанням цих двох шляхів. Відтак війна тут ніколи не кінчалася; це були війни племен, війни міст, війна за розбудову Римської імперії, війна між нею та варварами, війна між варварами, що успадкували імперію римлян, війна з сарацинами, норманами, угорцями, війна між державами, війна за завоювання всього світу й на завершення дві світові війни! Нав’язлива ідея війни — це європейське викривлення. Шлях до імперії викликав такі ж самі воєнні хвилі, як і в інших місцях, але остаточна поразка імперіалізації завадила встановленню тривалого миру. Не досягши миру імперською не-війною, Європа змушена була шукати його іншими шляхами. Цей пошук дав змогу європейцям розвинути в собі ностальгію за імперським миром, яка була тим гострішою, що вони його ніколи не знали, а отже, мусили спиратися на pax romana. Ідея Римської імперії та умиротворення імперією залишалася живучою в Європі аж до XVIII ст., доки в свідомості не виникло альтернативне вирішення, підказане історією по виході з першої Тридцятилітньої війни (1618-1648), — «згода націй», а коли й воно зазнало поразки в другій Тридцятилітній війні (1914-1945), європейці стають на шлях політичної єдності, забезпечуваної вже не за допомогою війни та імперії, а свідомою відмовою від суверенітету на користь створеної загальним розв’язанням європейської політії.