Нарис загальної історії

Щодо імперії як політії, яка замирює трансполітію, межі цієї тавтології можна побачити з першого ж погляду. Оскільки досі жодна імперія не була всесвітньою, то будь-яка історична імперія залишалася в стані потенційної війни з неімперіалізованими народами та політіями. Це очевидне застереження не дозволяє жодній імперії заявляти, що вона поклала край війні. У кращому разі вона кладе край війнам, які вирували в спільноті до її імперіалізації. Простори за межами імперій настільки немирні, що з них можуть приходити «варвари», які кидаються завойовувати імперію. Вона — приваблива жертва через розкіш правителів і цивілізації, жертва, яку відносно легко подолати. Центром воєнної ваги імперії, як казав Клаузевіц, є не стільки її армія, яка може після нищівної поразки відновитися в іншому кутку імперії, скільки династичний правитель і його сім’я: якщо їх убити чи зробити маріонетками, то імперія переходить до переможця. Для миру тут є й друга межа: завойовники й загарбники постійно загрожують імперії. Найважливішою й найсерйознішою є третя межа. Імперія крихка за характером і за способом заснування. Досить їй розпастися, і стихійно знову виникає війна. Це — найочевидніша ознака того, що імперія більше забезпечує стан не-війни, ніж миру. Навіть у період єдності імперському спокоєві весь час загрожують заворушення, що підтверджує тезу про стан не-війни.

Політичним режимом імперії обов’язково є абсолютна ієрократія. Вона прагне поєднувати три способи здійснення влади: силу, авторитет і керування. Але ці три способи не можна об’єднати в одних руках так, аби сила не переважала над двома іншими. Правосуддя не може народитися з сили тих, хто панує, та зі страху підкорених. В імперії мало шансів на замирення через правосуддя та безліч можливостей чинити несправедливо, проте не стільки через вади голови й центральних органів, скільки через розгалуження владного апарату в усьому суспільстві й на всіх рівнях. Усередині імперський мир більше скидається на унеможливлен-ня проявів конфліктів під страхом жандарма, ніж на їхнє ненасильницьке розв’язання засобами закону й права. Таке унеможливлення безпосередньо залежить від контролю, який здійснює владний апарат, і його репресивних можливостей. Можливості його визначаються наявними ресурсами та умовами сполучення. Ті й ті обмежують імперський мир з точки зору змісту та масштабів поширення. Найбільше імперський мир виявляється в центрах влади й у зонах їхнього безпосереднього впливу. Його головне завдання — запобігти та придушити найсерйозніші прояви насильства, бунтів і повстань, які загрожують самій владі. Сільськогосподарська економіка, яка болісно реагує на зміни погоди, податкова система, що стає ненаситною через неконтрольовані потреби, численні акти несправедливості з боку абсолютного режиму ієрократії призводять до того, що бунти, повстання, селянські війни постійно загрожують видимому мирові імперії. Остаточна картина — це міста, переважно добре контрольовані й приборкані, причому контроль і приборкання поширюються на основні шляхи, які зв’язують міста між собою; це також села, які перебувають у стані якщо не постійного, то принаймні періодичного потенційного чи фактичного спротиву, і неконтрольовані зони, де панують розбійники.