Нарис загальної історії

Незнання імперіями зовнішнього світу настільки глибоке, що його можна пояснити тільки відсутністю контактів, помноженою на брак цікавості. Так, наприклад, величезний брахманський літературний спадок не містить нічого про щось не індійське. Китайська література майже нічого не розказує про те, що не є китайським або ж губиться в легендах і казках. «Подорож на Захід» розповідає, як видається, про подорож до Індії в VI ст. китайського буддійського монаха, який вирушив туди на пошуки священних текстів своєї віри. Цей монах справді існував і дійсно переклав і привіз пожовклі писання. Проте найобізнанішому ерудитові дуже важко було б знайти в цьому романі хоч якісь відомості про Індію. Більш дивний і більш показовий приклад мусульманських мандрівників, географів та істориків з Близького Сходу. Серед них є приємні винятки, найпомітнішим з яких можна вважати аль-Біруні, який у своєму трактаті про Індію наводить численні гідні віри відомості. Але такий гігант XIV ст., як Ібн Хальдун, дуже поінформований і дуже точний в усьому, що стосується його власного світу, як на диво, нічого не знає про світ християнський — як латинський, так і візантійський. У тому ж столітті найвизначніший мандрівник Ібн Баттута в своїх надзвичайно тривалих подорожах бачить тільки все мусульманське. Така замкненість і сліпота різко контрастують з відкритістю та гостротою зору грецьких і європейських авторів і спостерігачів.

Винятком з усіх точок зору є Рим. Римська імперія загнуздала три культурних ареали, один з яких, утім, надто знесилений Сахарою, щоб відігравати важливу роль. Становище Римської імперії характеризується невпинними метаннями між двома головними ареалами, і ці метання беруть гору з IV ст. і остаточно перемагають з VI ст. Характерно також те, що імперія включає тільки частки ареалів: вона закінчується на Рейні й Дунаї в Європі, на Євфраті в Азії, де не охоплює Центральної Азії та Ірану. І навіть у Північній Африці фактична влада імперії не поширюється далі Східного Алжиру, а отже, мавританці на схід від Константини[6] залишаються майже незалежними, а в південному напрямку кордони імперії не відходять далеко від прибережних зон. З огляду на такий ненормальний стан і таку незавершеність, Римові доводиться стикатися з цілком реальними ворогами на своїх кордонах: персами, арабами, нубійцями, берберами, германцями, піктами. Він змушений відряджати експедиції та воювати. Отже, Рим — воєнна імперія, де армія й війна посідають чільне місце. Непомірно зросла роль армії сприяла частим воєнним переворотам. Війна збільшила вартість імперського апарату настільки, що податковий тиск став манією, яка мала шкідливі економічні, соціальні й демографічні наслідки. В очі впадає різкий і показовий контраст із Китаєм — водночас мирним, антимілітаристським, стабільним, з мінімальним і гнучким владним апаратом.