Нарис загальної історії

Індійський і азійський ареали посідають проміжне місце. Індійський ареал більше тяжіє до китайської моделі. Рух до імперії здійснюється дуже різними шляхами, хоча й паралельно по обидві сторони, і досягає логічного завершення в одному й тому самому столітті — при Ашоці (бл. 268-232 рр. до н.е.) і в 221 р. до н.е. Але географічні умови Індії, сприятливі до замкнення на собі відносно зовнішнього світу, підсилюють також відцентрові сили. Індо-гангська система різко контрастує з масивом Декану. Клімат і спосіб рільництва зосереджують населення по периметру субконтиненту. Русла та напрямок річок заважають рухові й майже унеможливлюють його через водний режим, що визначається мусоном, принаймні в Декані. Урешті-решт, континентальний характер проявляється тим більше, що узбережжя мало придатне для судноплавства, навіть звичайного прибережного.

На Близькому Сході відбувається переважно розсіяння. Його спричиняють не відцентрові сили, а клімат з характерною для нього посухою та нерівним розподілом водних ресурсів. Рільництво в цих зонах стихійно й невмолимо звертається до оазної моделі. Такий режим характеризується замкненістю й ізоляцією, а також значними труднощами в сполученні. Пустелі між оазами мають також важливе воєнне значення, що підтвердили бої Другої світової війни в Північній Африці. Утримувати пустелі неможливо, і це дає змогу нападникові просуватися на величезні відстані та вимагає від військ різких наступів чи відступів на сотні й тисячі кілометрів. Агресорові достатньо напасти тільки на одну оазу одночасно з огляду на дуже високу вартість об’єднання оаз. Йому достатньо бути лише трішки сильнішим за найпотужнішу оазу, щоб забезпечити собі вражаючі завоювання. Цю перевагу врівноважує така ж сама перевага, яка надається новому агресорові. Результатом стає типове для цього ареалу чергування між гігантськими завоюваннями імперського характеру та розпорошенням на безліч політій.