Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
Імперія як замкнена система
Імперія — трансформація трансполітії в політію, яка супроводжується її цілеспрямованим злиттям з максимальним культурним ареалом. Оскільки ніколи не виникало планетарної імперії, то всі історичні імперії повинні були співіснувати з культурними ареалами й народами, які залишалися поза межами їхнього впливу. Але згідно з двома центральними характерними рисами імперії, зовнішні для неї масиви людства перебувають щодо неї в особливому становищі. Трансполітія імперії характеризується двома ознаками. Це — не постійна система гри, а радше суміжне існування спільнот, стихійний графік динаміки яких полягає в ігноруванні одне одного. «Не імперське» не означає тільки «поза імперське», а може бути також і «неакультурованим внутрішнім», якщо є частини і групи, які перебувають у стані майже постійної незгоди з нею.
Цілеспрямоване ототожнення ареалу, який може бути імперіалізований, з максимальним культурним ареалом робить з імперії ойкумену — всю землю, населену людьми. Відповідно, усе те, що знаходиться ззовні цих двох ареалів, слід сприймати як територію, населену істотами, які ледь чи можна вважати людськими. Звідки таке спонтанне сприйняття та поділ виду на принаймні два відмінні різновиди — Ми та Інші? Витоки цієї дихотомії сягають набагато далі, ніж епоха утворення імперій. Уже на стадії племені реального чужинця сприймають як не зовсім людину. Пояснення цього явища слід шукати в потенційності людської природи: людиною не народжуються, а стають. Оскільки стати людиною можна в різний спосіб, кожен із таких способів розвиває всі характерні риси підвиду або різновиду. Але стрибок від сприйняття культурних відмінностей між Нами й Ними до сумніву щодо належності їх до людей передбачає, що ці відмінності достатньо виражені, щоб утруднити сприйняття спільного для обох способів бути людиною. Потрібно, інакше кажучи, ураховувати культурні рівні реальності. Цивілізація найменш особливий культурний рівень, якщо не торкатися загальності людини, субзагальний рівень, де може видатися дуже слушною, принаймні в очах зацікавлених, його ідентифікація з загальністю людини. Таку оптичну ілюзію називають етноцентризмом. Він, власне кажучи, не полягає в упевненості в перевазі своєї культури над чиєюсь іншою, оскільки така претензія припускає наявність багатьох культурних способів бути людиною та поєднує їх з певною градацією способів, в якій неначе випадково свій спосіб посідає чільне місце. Етноцентризм як такий іде набагато далі — він ототожнює особливий спосіб бути людиною з людським узагалі. Етноцентризм уникає сміховинності, тільки якщо стає слушним, а найбільш слушним він стає, коли прирівнює загальнолюдське до субзагального. Саме цивілізації та — за асоціацією — імперії повинні живити найбільш слушні сумніви щодо єдності людського виду. І дійсно, позаімперсь-ке варто сприймати як незнайоме, загрозливе, дивне, гідне зневаги, нецікаве.
Але не-людське можна тлумачити і сприймати також як над-людське, так і як недолюдське. Так, приміром, у китайській літературі починаючи з «Подорожі на Захід»[5] неки-тайський світ сприймається як фантастичний простір, населений істотами з над-людськими здібностями, де з людьми трапляються дуже дивні пригоди. Хоча зовнішній світ сприймається як над— або недо-людський, він усе одно залишається не-людським, адже людське ототожнюється зі звичним субзагальним способом бути людиною. Це ставлення, притаманне цивілізаціям та імперіям, можна краще зрозуміти через порівняння з єдиним культурним ареалом і єдиною цивілізацією, яка ніколи не була імперіалізована, — з Європою. Тут починаючи від греків ми теж зустрічаємо суто етноцентристське переконання, що грецький і європейський спосіб бути людиною єдиний по-справжньому людський спосіб. Але вже з самої тієї причини, що і Греція, і Європа були не політіями, а трансполітіями, поставало запитання: в чому ж полягають ці два способи? Нелегко дати визначення греків і європейців, не плутаючи їх мимоволі з афінянами й англійцями чи зі спартанцями й французами. Якщо не бути надзвичайно вузькоглядними, то важко після певного культурного рівня не впевнитися, що може існувати кілька способів бути греком чи європейцем. Можливо, не забороняється ставити один із них вище за інші, але, незалежно від прийнятої класифікації, мається на увазі, що йдеться завжди про людей. Звідси — можна включати не-греків і не-європейців до кола людського й навіть надавати їм місце в спільній класифікації. Місце, яке стихійно виділяється чужинцеві, має знаходитися в нижній частині класифікації, але не виключено, що воно підніметься нагору. Відтак чужинець може сприйматися й подаватися як людський, а не над-людський спосіб бути більше й краще людяним. Достатньо, наприклад, уважати його наближенішим до природи й менше зіпсованим цивілізацією. Ще від часів Геродота і його опису скіфського світу спостерігається таке обернене стихійне сприйняття, але воно стане панівним у Європі з XVI ст. і з початком використання американських індіанців у ідеології. Для більш зачерствілих і менш поінформованих осіб навіть культурно найвіддаленіший чужинець сприймається як людина так само, як і всі інші люди, — ні вищим, ні нижчим, але не таким, як вони. Таке раціональне ставлення, яке можна розвинути в емпіричне чи в наукове знання, ми зустрічаємо від часів греків — од Геродота або Ксенофонта до Страбона, а в Європі — з XVI ст. в описах Західної Індії.
5
«Подорож на Захід» — фантастичний роман У Чененя, китайського письменника XIV ст., написаний на основі народних легенд.