Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
Зазначена аномалія закінчується з розпадом Римської імперії наприкінці V ст. Грецька імперія, яка стала Візантійською, повертається до азійського ареалу і живе однією з ним долею аж до свого зникнення в 1453 р. Зазвичай вона житиме так, як живуть імперії, і не цікавитиметься Європою. Європа, яка не була імперіалізована, або якщо й була імперіалізована Каролінгами, то настільки ефемерно і поверхнево, що це можна не брати до уваги, відкриється назовні в приголомшливий спосіб. Неімперіалізація та відсутність pax europeana роблять із неї таку собі «енергетичну станцію», яку періодично струшують напади агресивності, спрямовані за її межі. Ці напади зазнають трьох кульмінаційних моментів: хрестові походи XII ст. і XIII ст., Великі географічні відкриття в XV ст. і XVI ст., колонізація в другій половині XIX ст. Згадані кульмінаційні моменти дедалі більше сприяли поступовому об’єднанню традиційних історій в історію модерну.
Внутрішні межі імперіалізації
Повернімося до визначення імперії як активної транс-політії, перетворюваної на політію війною та завоюваннями. З цього визначення можна вивести ще одне відхилення, за яким імперія вважається більш або менш однорідним чи неоднорідним цілим, складові елементи якого можуть дуже довго зберігати пам’ять по свою знищену незалежність і живитися надією відновити її. З іншого боку, імперія — це політія, яка перебуває під постійною загрозою повернення до транс-політійного стану, якщо контроль із боку центру знизиться і гору візьмуть відцентрові сили. Усі ці риси імперії дають підстави припускати наявність зони проміжних проблем між тими, що стосуються єдності та міцності імперської політії, та тими, що народжуються від її стосунків із зовнішніми політіями. У цій проміжній зоні імперія перебуває в контакті з елементами, включеними до ареалу її панування, але які повністю чи частково виходять з-під її реального контролю і постійно загрожують імперській владі. Це — племінні елементи. !мперія може включати також багато народів, які опираються асиміляції та довічно зберігають свої звичаї. Такі меншини цікаво вивчати самі по собі або щоб підкреслити їхню барвистість, проте вони мало цікавлять загальну історію, бо є пережитками й музейними рідкостями, які сприятливі обставини чи загадкова впертість заморозили на якомусь етапі неолітичної лінії еволюції та увічнили в зовсім новому контексті. їхні здатності до об’єднання та до заподіяння шкоди майже нульові й сприяють їхньому увічненню через поблажливість, з якою імперська влада їх терпить.
Племінний елемент, навпаки, становить постійну загрозу. З його точки зору, бути в імперії чи поза нею — не має жодного значення. Між внутрішніми й зовнішніми племенами неможливо провести чіткий вододіл. Таке поняття, як «імперія і племінний уклад», краще відповідає нестійкій і змінній за своєю природою реальності. Загроза, яку становить племінний уклад стосовно імперії, виникає з того, що племінна будова спонтанно вписується в логіку «малої війни», або партизанської війни, за визначенням Клаузевіця, або «затягнутої війни», теоретичні засади якої сформулював Мао Цзедун. Її логіка спирається на два основних правила: розсіюватися, коли ворог наступає великими силами; спрямувати на розосередженого ворога переважаючі сили. Плем’я базується на механізмах злиття й розділення, які призвичаюють його до коаліцій на різних рівнях інтеграції. У разі крайнього тиску розділення може дійти до рівня сім’ї як одиниці, ще здатної опиратися й вижити в очікуванні сприятливіших обставин. Зі свого боку, імперська армія може зосередити сили, які переважають будь-яку мислиму племінну коаліцію, але щоб окупувати й контролювати певну територію, вона змушена розпорошувати ці сили по гарнізонах. Щоб зберегти свою перевагу та компенсувати свої слабкі місця, армія повинна зв’язати гарнізони один з одним за допомогою максимально швидких комунікацій. Швидкість залежить від технічних можливостей, яких не існувало в домодерну епоху.
Отже, армія та плем’я стихійно опиняються в двох протилежних станах, які з точністю відповідають двом правилам партизанської війни. Їхнє застосування дає змогу племенам без кінця-краю віддаляти поразку, а не перемогти імперію лобовим наступом на сконцентровані армійські сили або поступовим захопленням позицій. Племена можуть перемогти один раз масованим ударом, але вони не здобудуть остаточної перемоги; рано чи пізно їх розіб’ють, оскільки імперія має ресурси, об’єктивно більші за ресурси племен. Вони можуть знищити кілька гарнізонів, але не всі, адже дороги насправді дозволяють сконцентрувати сили на стратегічних точках. Одне слово, племена можуть не зазнавати поразки й виживати нескінченно, але вони не можуть і перемогти, хіба що імперія ослабне. Таке становище має для них два ймовірних виходи. У разі розпаду імперії племена можуть святкувати перемогу. У разі ослаблення центру вони можуть завоювати його та надати йому нової сили. У першому випадку вони сприятимуть затримці реставрації імперського ладу. У другому — забезпечують оновлення імперської сили.