Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця

Сприятливий час, коли в Україні все, що було кращого між селянством, інтеліґенцією та робітниками, жадібно чекало, коли, зрештою, буде виконано обіцянки й дозволено організувати свою українську армію, коли уже можна буде стати самим проти ненависної червоної Москви, — цей сприятливий час було втрачено. Майже сорокамільйонове населення Великої України зневірилось, надії зів'яли.

Такою ж непевністю, нерішучістю позначено й ставлення до так званого Власівського руху; адже організована Власовим досить численна армія[132] здебільшого не була навіть озброєна. Нерішучість, вагання гітлерівських радників загубили й цю справу.

Такою ж нерішучістю і мінливістю характеризуються й багато інших заходів німецької окупаційної влади в Україні: земельне, скажемо, питання та інші.

Зміну у ставленні до українців можна спостерігати і в багатьох інших, дрібніших питаннях. Наприклад, за якийсь час після приходу німців до Києва видано розпорядження повернути мешканцям Києва української національности радіоприймачі, що їх свого часу була відібрала совєтська влада і які, власне, ще в перший день приходу німців населення самочинно розібрало зі склепів, де ці радіоприймачі переховувались. Мешканцям іншої національної приналежности, в тому числі й росіянам, заборонялось мати приймачі. Це викликало багато невдоволення. Мій приятель, лікар С. (нині вже покійний), — росіянин, який роками вірив і доводив, що лише за допомогою німців можна позбутись сталінського «раю», — дуже хвилювався:

— Чого вони хочуть від нас? Ми всі — громадяни України, ми всі — антикомуністи! — репетував він.

Але… за десять днів німецький комендант міста був видав інший наказ, яким пропонувалось усьому населенню, незалежно від національної приналежности, здати назад усі радіоприймачі та всякі радіодеталі — до радіолямп включно. Надалі тримати радіоприймачі було дозволено тільки так званим фольксдойчерам.

Треба сказати, що, крім людей справді німецького походження, до лав фольксдойчерів пробралось досить багато тих спритних людей, які за всяких умов, за всякого режиму вміють своєчасно й вигідно влаштуватись.

Здебільшого все це були людці, які непогано почували себе й за совєтської влади; між ними немало колишніх членів комуністичної партії та таких, що користувались довір'ям, — так званих совєтських активістів, коротше кажучи — представників того «нового соціялістичного суспільства», що їх так плекала та пишалась ними совєтська влада.

Причиною описаних вище змін у ставленні до місцевого українського населення безперечно було оп'яніння гітлерівської верхівки від успіхів.

У німців закрутилась голова від мільйонів полонених, від успіхів на фронтах; хоч успіхів тих було досягнуто в значній частині за рахунок цілковитого небажання підсовєтського населення та червоноармійців воювати, небажання захищати комісарів, колгоспи, небажання офірувати своє життя за «сталінську родіну» — мачуху й лише в меншій мірі ті успіхи можуть бути віднесені за рахунок безперечно непоганого німецького та бездарного совєтського командування.