Український патріот з династії Габсбургів

Серед політичного розмаїття української еміграції не припинялись пошуки лідерів, які могли б суттєво вплинути на покращення політичної ситуації і консолідацію українського громадянства. І, звичайно, погляди багатьох противників полонофільської орієнтації уряду зупинялись на постаті Вільгельма Габсбурга — Василя Вишиваного, який приваблював своїм безкорисливим і гарячим українським патріотизмом, та рішучими антипольськими настроями. В очах українських монархічних груп, не пов’язаних зі П. Скоропадським, особливо цінним видавалась його приналежність до імператорського габсбурзького дому.

Зміни в настроях частини українського громадянства певною мірою відбиває політична позиція відомого українського діяча Є. Чикаленка, який тривалий час був впливовим діячем українського національного руху. У листі до В. Липинського від 19 березня 1921 р. він висловлює переконання, що українську державу зможе збудувати «тільки суверенна особа». І це має бути «якийсь принц — чи німецький, чи англійський, — який приведе з собою військову силу і поведе політику компромісову між панством і селянством…». Без цього, на його думку, не буде збудована держава, «чим скористаються сусіди, які поділили тепер Україну по Ризькому договору, як колись по Андрусівському»188.

Цю думку Є. Чикаленко розвинув у листі до віденського часопису «Воля» від 23 квітня 1921 р., висунувши тезу, що врятувати Україну з хаосу й безладдя може лише монархія. В. Липинський палко вітав появу цієї публікації. «З захопленням прочитав Вашу статтю, — пише він Є. Чикаленку 28 квітня 1921 р. — Не знаю чи це випадає, не знаю чи це прийнято, але не можу стримати себе од щирого бажання подякувати Вам цілим серцем за цю статтю»189. Для В. Липинського було надзвичайно важливим, що саме Є. Чикаленко своїм надзвичайно «великим авторитетом» в українському суспільстві, «своїм іменем» дав «надзвичайно сильну піддержку» монархічній ідеї, яка, на думку лідера гетьманського руху, «одна тільки може врятувати наш нещасний край». Він зауважує, що стаття дала йому можливість «знайти нашу українську правду» і «самому побачити її». Тобто йшлося про вади головних засад українського руху і можливість вивести його на шлях ефективної боротьби за національно-державне самоутвердження. Тому В. Липинський вважав, що монархічна концепція, викладена в статті Є. Чикаленком і «в котрій так безмірно багато цієї правди нашої сказано[7], послужить наукою для грядучих поколінь українських». Він розглядав представлену на суд української громадськості концепцію як основу «для нашої власної праці» і засіб об’єднати українство «для того, щоб не тільки сказати, але й зробити це єдине правдиве, не “підбите брехнею”, українське діло…»190.