Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

— Ваше благородіє! — горлав він. — Корнелій Іванович! Горимо! Експропріатори підпалили гімназію!..

Третій раз у житті Юра побачив, як батько хапається за свого револьвера. Мама кинулася на кухню — там стояла бочка з водою.

Втім, тривога була, власне кажучи, марна. Сторож Маврикій поспішив. Гімназія ще не горіла. Одначе підпалена вже була. В коридорчику, який сполучав будівлю мужського корпусу з жіночим і який завжди був замкнений з обох боків, хтось невідомий розклав чималеньке багаття. Від жару потріскалися і висипались шибки. Аж тоді Маврикій, який чергував цієї ночі і спав у сторожці, помітив огонь.

Пожежа була ліквідована без допомоги пожежної команди. Маврикій, Капітон, Іван разом із двірником Віссаріоном залили її з шланга, а пансіонські куховари забризкали з відер. Директор, інспектор і Юрин батько, доглядач пансіону, які жили в дворищі гімназії, прибули на пожежу всі. Директор стояв, затуливши лице руками, інспектор безперестану і безрезультатно свистав у поліцейський свисток, а Юрин батько ходив довкола по гімназичному парку, затиснувши револьвер у руці.

Втім, його ходіння не було даремне. В кущах коло павільйону батько виявив калошу. Він тріумфально приніс її і урочисто приміряв до відбитка ноги, який лишився біля дверей коло багаття у вогкій брудній землі. Калоша прийшлася кап-у-кап.

— Нуте-с? — закричав батько. — Підпалювача буде виявлено.

І він роздивився калошу. Вона була з правої ноги. Номер десять. Санкт-Петербурзького заводу «Треугольник». Підкладка була червона. Таких калош у гімназії було принаймні пар з п'ятдесят, а в цілому місті щонайменше з п'ять тисяч. Батько плюнув і закинув її назад у кущі. Револьвер він теж сховав до кишені. Пожежа тим часом була вже ліквідована, і він рушив додому.

Години зо дві надзвичайні події обговорювалися і пересуджувалися в родинному колі. Хто підпалив? Хто зробив обструкцію в гімназії? Хто зірвав бал? Хто кидав прокламації? Кількох маскарадників пощастило затримати і посадити у карцер. Але поміж них не було ні матроса, ні гаучоса, ні білого ведмедя — вони просто зникли, як крізь землю. Чи були то гімназисти, чи то експропріатори анархіста Соловйова скористалися з гімназичного маскараду для своїх крамольних цілей? Батько з мамою посварилися. Батько вважав, що гімназисти, мама — що експропріатори. Батько доводив, що половина гімназистів може спокійно йти в шайку Соловйова — вони шибеники і. анархісти. Втім, щодо самої обструкції, то в батька вона не викликала осуду. Він її розумів. Він їй співчував. Більше — він був за неї. Хіба ж не свинство, хіба ж не злочин? Росія гине, захлинається в крові, розстріли, вішання, катування, страти, а тут танці, маскаради, бали! Ганьба! Злочин! Підлість! Запаморочувати молоді голову! Зав'язувати їй очі! Брехати їй! Нівечити їй душу! Мракобісся! Чорт знає що! Молодь повинна протестувати! Вона повинна йти попереду! А за нею всі! Вся інтелігенція повинна протестувати! Інтелігенція повинна злитися з народом! Страждати разом з ним! Загинути в ім'я його спасіння. На шибениці, під стінкою, на ешафоті!