Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Юра сидів з півнадягнутою панчохою і вдивлявся невидющим зором у непроглядну темінь ночі. Це вже була його звичка — він завжди тяжко замислювався, коли брався вдягати панчохи. Замислювався він також, і скидаючи панчохи. Бандита Чорну Руку от уже шосту серію дивився Юра щовівторка на першій зміні програми в синематографі «Ілюзіон».
Враз щось там, у чорному купинні дерев, хряснуло, і холодний піт, мов дощ, зросив Юру з голови до ніг. Він завмер. Довкола знову стояла тиша і порожнеча, але тиша була повна причаєних звуків, а порожнеча — принишклих небезпек. Самому темної ночі серед двору, та ще й уперше в житті — це було страшно, хоч заплач. Хай йому чорт з Чорною Рукою. — Юра більше не піде її дивитися. До речі, шоста серія якраз остання…
Короткий посвист сплеснув раптом з-під дерев, і Юра затремтів злякано і радісно:
— Ванька?
— Я!..
Але минула вічність, поки Ванька перебіг ці кілька десятків кроків від дерев. Зненацька він виринув просто перед Юриним носом, немов із води.
— Тремтиш?
— Холодно.
— Бре! Жарко!
Ванька був босий і без шапки. Липнева ніч справді була гаряча і задушна. Юра враз висох і зухвало глянув навкруги. Вдвох — то вже була зовсім інша річ. І купи дерев не були такі зловісні, і тиша не така насторожена, і ніч не така темна — Юра навіть виразно бачив стежку під ногами кроків на двадцять уперед. Що ж до головного корпусу навпроти, то це просто був двоповерховий, великий і нудний будинок. Це вже в четвертому місті — місті Глухові — жив Юра, і знову доводилося йому мешкати в гімназичному подвір'ї[103]. Гімназичні подвір'я, ще й в глухеньких провінціальних містах, набридли Юрі до чорта. Цьому нарешті треба було покласти край. Але вони не пішли до воріт — нічний сторож міг же й не спати. Вони перебігли двір, завернули за сараї, проминули лазню і крізь густий бузинник продерлися до огорожі. Вони легко перемахнули через височенний паркан з густим цвяховинням по верху — точнісінько, як довелося це Гарібальді[104], коли він тікав з полону єзуїтського монастиря, — і опинилися в густезному семінарському парку, одним духом перебігли його, видобулися на широкий мур з битим склом по прузі і, нарешті, поплигали в рівчак, в рясну і пахучу м'яту. Це вже була вулиця — Цвинтарна вулиця.
На якусь мить, відсапуючись і притримуючи сполошені серця, вони завмерли в гущавині зарослів, лише виставивши голови і наставивши вуха. Точнісінько так визирали з чагарника Том Сойєр і Гекльберрі Фіни, коли втекли нарешті від проклятої тітки Елізабети[105], чи як там її на ймення?.. Було тихо. Вулиця обабіч простилалася порожня з кінця в кінець. Один вогник блимав аж на перехресті. Там аж заходилося маленьке верескливе цуценятко. Далеко в центрі міста глухий будочник Кіндратій, прозваний Будило, несамовито калатав у розтрісле калатало. Десь ще далі густо валували нічні пси. Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці, у протилежний бік.
В цей час на пожежній вежі раптом загриміло, зарипіло, загуло, і тоді один по одному, з кашлем і харканням, полинули в темінь ночі повільні, затруднені, хворі удари. Північ! Юра з Ванею припустили ще дужче. Вони майже не торкалися землі, і п'яти стукали їм нижче куприка. Так біг Макс Ліндер[106] у картині «Щасливий жених», коли батько нареченої випускав на нього тридцять п'ять хортів. Втім, марно Юра намагався склеїти з свого обличчя максліндерівську фізіономію — без чорних вусиків і високого циліндра на голові вона все одно не виходила. Вулиця була довга і нескінченна, годинник на вежі все бив і бив, і аж нарешті вони мало не вхряслися в білий мур. Вулиця таки кінчилася. Годинник добив ще, одинадцятий і дванадцятий рази, коли Юра з Ванею вже стояли під муром, тяжко відсапуючи і хрипучи.
— Ф'ю-ф'ю! Ф'ю! — пролунало зразу ж з пітьми, звідкілясь збоку.
— Володька!
— Я думав, ви вже полякалися…
Хлопець, названий Володькою, цвиркнув крізь зуби, вилаявся, вдарив товаришів по плечах, але видко його не було — ніч тут, здавалося, була ще чорніша. Володька тримав руки в кишенях і презирливо оглядав своїх товаришів — це було видно і без того, щоб його побачити. Він взагалі поводився так, немов був і не Володькою, а капітаном Гаттерасом[107].
103
Це вже в четвертому місті — місті Глухові — жив Юра, і знову доводилося йому мешкати в гімназичному подвір'ї. — Після м. Стародуба батьки письменника переїхали до м. Глухова Сумської області, де Корнелій Іванович викладав математику і фізику в місцевій гімназії. Щодо зміни по батькові Корнелія на Корпія Ю. Смолич писав в «Автобиографии»: «Зовут меня по-настоящему Смолич Юрий Кориельевич: в «Корнеевича» (по-украински — «Корнійовича») меня переделали органы милиции, наделяя паспортом в 1931 году» (Советские писатели. Автобиографии в двух томах, т. 2, с. 378).
104
Гарібальді Джузеппе (1807–1882) — італійський революціонер і полководець, керівник національно-визвольного і демократичного руху в Італії.
105
… Том Сойєр і Гекльберрі Фінн… — герої твору американського письменника Марка Твена (Семюеля Клеменса; 1835–1910) «Пригоди Тома Сойєра» (1876).
106
Макс Ліндер (справжнє ім'я та прізвище Габрієль Лев'єль; 1883–1925) — французький кіноактор, зірка німого кіно. Починаючи з 1905 p., знімався в серії короткометражних комедій «Макс шукає наречену», «Макс-тореадор», «Макс і лікар» та ін.
107
Капітан Гаттерас — головний герой повісті французького письменника-фантаста Жюля Верна (1828–1905) «Подорожі і пригоди капітана Гаттераса» (1866).