Поцілунок Елли Фіцджеральд
- Автор: Лишега Олег
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-084-8
- Жанр: Малые литературные формы прозы
Электронная книга - «Поцілунок Елли Фіцджеральд». Краткое содержание книги:
У другому розділі — «America emeralda» — переклади міфів та легенд американських індіанців, щоденник Генрі Торо, вірші Робінзона Джеферса, а також есей та вірш, написані після тривалого перебування Олега Лишеги в гірському Лемонті у Пенсильванії (США).
Це остання книжка, яку поет ще встиг підготувати до друку. Вона мала називатися або «Поцілунок Елли Фіцджеральд», або «America emeralda» (Смарагдова Америка).
Розмноження насінням дає виразнішу особину аніж бруньками відсадками чи щепленням.
Деякі мешканці Tierra del Fuego у голодний рік доїдали зіпсутий китовий лій «старий узяв покраяв на дрібні шматки, бурмочучи щось під ніс підрум’янив на вогні і роздав голодним, що весь той час перебували в глибокій тиші». Це було єдиним свідченням релігійного чуття у них. І наштовхує на думку, що навіть тварини можуть мати щось святе в собі, схоже на одкровення. Якусь наснагу що прив’язує їх до людини як до Бога.
«Не легше їх і привчити до покори хіба що завдавши смертельного удару. Як і дикі звірі вони не знають числа; бо кожен зокрема при нападі на нього замість утікати буде намагатися проламати тобі череп каменюкою, точнісінько як тигр за подібних обставин розтерзає тебе».
«І хоч ми були добре вдягнуті і сиділи при самому вогні тим не менше не упрівали; а ті голі дикуни хоч і віддалік, на наш превеликий подив обливалися потом.»
Еренберг дослідив одне з білил що ним фіджійці підмальовувалися — виявилося воно складається з інфузорій, зокрема 14 полігастрік і 4 фитолітарій, мешканців прісної води — усі добре відомі види!!
Ще про фіджійців «Звичайні речі — такі як краса яскраво-червоних мундирів чи синіх лампасів, відсутність жінок, наша охайність — зворушували їх більше аніж будь-який складний інструмент, скажімо наше судно. Боганвіль справедливо вважає, що оті люди сприймають «chefd’oeuvres de l’industrie humaine, comme ils traitent les loix de la nature, et ses phe’nonomenes».
Йому розповідали про плем’я піших індіянців що тепер пересіли на коней — очевидно в Патагонії.
(…)
Незлічена кількість створінь усякого роду залежить від бурої водорості — можна скласти цілий том. Коли б зник десь цілий ліс то не загинуло б стільки живності як її було на цій водорості — а з рибою пропало б і птаство і більші морські істоти, а відтак і самі фіджійці.
Деревоподібні папороті Землі Ван Д’ємен (шир. 45°) сягають 6 футів в обхваті.
Місіонери надибали айсберги в Патагонії на широті що відповідає Женевському озеру, у пору що відповідає червню в Європі. У Європі ж — найпівденніший льодовик сповзає в море в Норвегії в коор. 67° 20° чи 1230 до полюсу. Валунів не знаходили між тропіками. — супутніх айсбергу чи льодовику.
Вічна мерзлота в Північній Америці на 56° углиб на 3 фути а в Сибіру на 62° углиб від 12 до 15 футів
(…)
Плавучі острови від 4 до 6 футів завтовшки на озері Тагуа-тагуа в центральному Чілі — мандрують куди вітер подме.
12 червня
Слухай музику балагоговійно так наче б то був твій останній рятунок.
Легше коли мандруєш своїм краєм чи то своїми стежками бо вже добре підготовлений щоб збагнути побачене — не так часто помилишся як це буває в дорозі. Хіба не гостинний той хто запрошує думки?
13 червня
Ходив на Волден минулої ночі (місяць не зовсім вповні) уздовж залізниці і вгору лісовою стежкою, назад вертався дорогою на Вейланд. Останнього повного місяця берести не пропускали, не кидали глибоких тіней, а їхні обриси були не такими разючими і численними на вулицях вночі. (Я зауважив поза-позавчорашньої ночі після Тихого Плеса яка багата на світло і тіні була вода при місячному сяйві як річка і озеро Тихе Плесо хоч і віддалені між собою — відбивали світло із тьмяним миготливим полиском, як буває навесні
Вода сяє внутрішнім світлом як небеса на землі. Тиха глибінь і чистота і велич води — дивно, що людина обрала золото і діаманти — тоді як ці коштовності такі буденні. Я бачив далеку ріку під місяцем нечутну але неспинну як вдень — тиху аж до моря, наче рідке срібло відбиваючи місячне сяйво — вона лежала обійнявши землю Як віддалено вона виглядає вночі і навіть з пагорба миля по милі уділ! Так віддалік як Райська сторона! Вночі на води сходить якась наснага. І через неї небеса торкаються землі — Єдині з небом під ногами
Та я забув сказати що як дійшов до дороги повз Гончареву клуню — чи ще далі біля гончаревого Потоку — бачив місяць що несподівано повним визирнув з калюжі Калюжа звідки дивиться на тебе місяць — і все поплило з-під ніг.
Магічний місяць у супроводі зір раптово визирнув ясним оком з вікна у темній землі.
І ще я бачив тої ж ночі світіння довкола моєї тіні в місячнім сяйві, що я пояснював випадково світлішим тоном поверхні довкруг, я переносив свою тінь на темніші латки трави і бачив знов ореол і там. (Він підкреслює обрис тіні.) А тепер про останню ніч — Кілька світляків на лузі — чи сяють вони хоч і невидимо вдень — чи свічка запалена удень?