Поцілунок Елли Фіцджеральд
- Автор: Лишега Олег
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-084-8
- Жанр: Малые литературные формы прозы
Электронная книга - «Поцілунок Елли Фіцджеральд». Краткое содержание книги:
У другому розділі — «America emeralda» — переклади міфів та легенд американських індіанців, щоденник Генрі Торо, вірші Робінзона Джеферса, а також есей та вірш, написані після тривалого перебування Олега Лишеги в гірському Лемонті у Пенсильванії (США).
Це остання книжка, яку поет ще встиг підготувати до друку. Вона мала називатися або «Поцілунок Елли Фіцджеральд», або «America emeralda» (Смарагдова Америка).
Смужка сміття що означує найвищий прибій всохлі півники і очерет гіллячки і журавлина приваблює зір ця важлива лінія що нею природа позначує край луки.
Виразна тривала природня лінія котра влітку нагадує мені що колись тут куди б не пішов стояла вода. Часом рядок дерев нагадує про те ж саме. Рештки луки наповнюються тисячами бухточок оповідають тисячі легенд тому хто вміє почути їх. Наше лугове Середземномор’я. Легке підвищення води довкола дерев на луці — де дуби і клени забрели далеко в море — а молоді берестки часом скупчуються довкола скель що стримлять над водою — наче захищають бережуть їх щоб не змило водою хоч насправді саме завдяки їм вони появилися і вистояли. Спочатку прийняла і затримала їхнє насіння а тепер тримає ґрунт де вони ростуть. Приємно згадати повінь Підніматись вздовж ріки одним берегом а вертатися вже іншим цією стежкою що звивається гнучкіше ніж сама річка — не пройдеш по кризі — будь ласка йди цією стежкою це навіть краще — піддатися її вигинам. Поміж найвищою познакою і теперішньою водою всього від кількох футів до кількох родів. Коли вода виходить на дорогу то й настрій підноситься — огорожі пропали. Йду рівниною — трапилася гусінь на снігу
Земля така гола що коли дивишся то й сам ніби мерзнеш.
Сьогодні мені відкрилося щось нове коли йшов понад лугом — кожні півмилі уздовж річища здалеку угледів лід поколений мабуть під час замерзання під тиском іншого льоду — тонкі крижини стали дибки і відбивають сонце наче безліч дзеркал цілі флотилії сліпучих вітрил. Картина дивовижна — на десятки родів тонкі крижини здибилися — наче флот натужно пробивається вгору проти сонця — крижаний флот
Дивовижно як тріщини у кризі на луках часом тягнуться на десятки родів від води через сніги в полях довкола.
Варто лише людині заходитися щось городити як природа приєднується і завершує роботу. Фермер не годен зорати аж попри самі жердини чи мур що сам зладнав — і вже де не візьмись живопліт а то й гайок.
Сьогодні знайшов яблука ще зелені з-під снігу — І деякі змерзлі й відталі набагато солодші ніж коли свіжі. Солодкі-солодкі. Щось дуже рідне пробуджує в нас шум водоспаду. Воно споріднене з кровообігом в наших жилах. Ми володіємо водоспадом що зрівняється навіть з Ніагарою десь усередині нас. Дивовижно що за натиск і ґвалт творить слабенький нахил у переповненому струмку. Як буйно виявляє свою радість — жвавість — кидаючись стрімголов у свій марнотний шлях мовби збираючись розтринькати себе за півгодини — як він не щадить себе — ораторові чи поетові порадив би я: течи вільно і марнотратно, як той повноводий струмок — невгамовно — може, марнотратно й не те слово. Безстрашно він кидається із найстрімкішої кручі і реве чи ледь дзюрчить, — бо страх лише виснажить його плин. — Рвійність водоспаду навіть при найменшому нахилі! І далі все швидше і швидше.
Важко повірити філософам коли доводять що то лише відмінність у формі елементарних часток, чи квадратних чи округлих — що і спричинює різницю між стійкотривалим спокійним ухилом горба і поривчастою навалою течії.
Варто часом пройтись підліском — де дубові і каштанові пагони женуть знов аж до неба — І мабуть то їхнє сухе листя шарудить під вітерцем і ясніє аж ген по схилах отих пагорбів —
Віриться мені що мандрівники сьогодні ще втішаються благом свободи вештаючись полями замилувані краєвидами — передчуваючи з жалем той день коли все буде поділене на так звані зони відпочинку де лише кілька осіб зможуть вицідити собі задоволення хіба з того що ти лише ним володієш. Коли ходіння Божими угіддями — буде вважатися порушенням маєтків якогось пана. Коли огорожі виростуть на кожному кроці і пастки на людей вигадуватимуть і всякі машинки аби прив’язати людину лише до битого шляху. Дякувати Богові у нас в Америці ще вистачає простору.
13-го лютого
Біг на ковзанах до Сатбері. По літньому чудовий день. Луки замерзли якраз щоб не провалитись — оглядав оті флотилії крижин зблизька. Це щось нечуване Гадаю що вже коли вода замерзла на товщину картону — знявся наглий вітер то тут то там поколов лід і поки вітер і хвилі тримали осколки сторчака — чимдужчий мороз скував їх. На те воно виглядало бо крижини переважно були однаково спрямовані — тобто стоячи з одного боку бачиш їхні торці — з іншого Півн. Сх. чи Пвд. Зах. — їхні боки — усі в основному трикутної форми — як бараняча лопатка? Вітрило злегка зазубрене — як у мушлі Усі вони наче флотилія тисячі рибалок скумбрії під туго напнутими вітрилами морського вітру. Бувало сонце і вітер вигострювали їх до товщі паперу і ті тріпотіли шаруділи і весело дзеленькали. Я мчав крізь них і друзки летіли за мною.