Поцілунок Елли Фіцджеральд
- Автор: Лишега Олег
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-084-8
- Жанр: Малые литературные формы прозы
Электронная книга - «Поцілунок Елли Фіцджеральд». Краткое содержание книги:
У другому розділі — «America emeralda» — переклади міфів та легенд американських індіанців, щоденник Генрі Торо, вірші Робінзона Джеферса, а також есей та вірш, написані після тривалого перебування Олега Лишеги в гірському Лемонті у Пенсильванії (США).
Це остання книжка, яку поет ще встиг підготувати до друку. Вона мала називатися або «Поцілунок Елли Фіцджеральд», або «America emeralda» (Смарагдова Америка).
Чую з пагорба звідки вдень видно Вачусет віз що переїжджає якийсь міст — не маю жодного сумніву що подекуди цієї ночі зможу почути кожен віз на мостах довкола Конкорду бо о цій порі і в цім повітрі слух гострішає і ошляхетнюється — і стає Всечуйним оповідачем — пізній подорожній не може зараз переїздити якийсь віддалений міст але непорушне і лунке повітря розповідає про це моєму вухові. Обставини напрочуд сприяють такому звукові — по-перше дошки укладені таким чином що торкнувшись як дзвону підвішеного низько над землею творять гучний і проникливий звук — до того ж дзвін мав би ще й висіти над водою, а нічне повітря хоч і непорушне, але більше значить, мабуть, його густина — сприятливіше для проходження звуку. От коли б усе місто було дощаним помостом — уявляю що б то був за гул!
Деяких дрімлюг чути з верхів — деяких у хащах по долах — звучать глухо і лунко — наче кімната чи підвал. — наче за стіною працює якийсь ремісник.
Опускаюся понад край пшеничного поля — переліском жовтих сосон до нижчого поля затиснутого лісами — і опиняюся в холоднішому вологішому просякнутому туманами повітрі, рясна роса — Наближаюся до суті речей — Щось є творче і первісне в прохолодному тумані — цей росяний туман хіба не дарує мені музику — невичерпне джерело всього — Атмосфера що забула про сонце — де панує правічний устрій вологи.
Ніде так не виразні лісові стежки як у місячну ніч приховані — а однак отворяються перед тобою найнесподіваніше коли йдеш — ти занурений у ліс до останку а все ж твої ноги не спіткнуться. Це наче й не стежка під ногами а відкритий в’юнкий коридор крізь гущавину.
Тепер іду понад струмком, і піднявшись до попереднього рівня знов опиняюсь у теплому потоці
— Ліс спорожнілий вночі як і на вулицях часом трапиться якийсь випадковий перехожий — лише декілька нічних тварин на ловах. Більшість на спочинку.
О що ми знаємо про життя. Як не легко пригадати найбільш пам’ятне! Пам’ятаємо як свербіло а не як б’ється наше серце. Часом зринає відчуття вічності з днів моєї юності — але у пам’яті сама згадка про те.
Корови до єдиної покинули пасовиська усі вдома по дворах — у полі нікого. Чую нічного птаха, озивається наче зі сну, і все це стається зі спонуки зовсім незбагненної.
Наше духовне єство увиразнюється як і наша тінь що біжить поруч
Чомусь відчуваю себе не таким жвавим уночі — ноги не витримують так довго — так немов ніч менше сприяє м’язовим зусиллям — трохи ослаблює нас як темрява знебарвлює рослини — але то може є наслідком денного знесилення я ніколи цього не досліджував дорешти.
Позаминулого літа так пекло, що найняті ірландці трудилися на колії ночами замість вдень — кілька з них померли від спеки і холодної води. Не знаю чому вони ж працювали не більше як би удень. Все ж гадаю природа не схвалює таких трудів.
Шанують хіба що Мисливський і Жниварський місяці — але гадаю кожен повний місяць заслуговує шани за свою особливу вдачу. — Одного б літнього місяця я назвав Серединним.
(…)
Не буває французької революції в Природі. — жодних крайнощів — Вона хіба тепліша чи прохолодніша на кілька градусів.
Вночі жодних квітів — принаймні барвистості — Гвоздики більше не рожеві — лише мерехтять відбиваючи світло Замість квітів під ногами зорі над головою.
Моя тінь окреслює іншу особу — якийсь непевний тип мало не пройдисвіт — я питаюся «хто це?» а ось моститься у мене за плечима щойно спробував присісти на камінь (…)
Коли ступаєш на дорогу хоч і до міста ще далеко і відчуваєш під ногами пісок — наче ступив на доріжку посипану гравієм — та вже не почуєш дрімлюги ані не зауважиш своєї тіні — бо тут може нагодитися такий як і ти подорожній — ти лише йдеш Дорога веде і твою ходу і думку до міста — Бачиш перед собою лише прохід а думки твої перебігають з одного на інше — Вже ти не є сам собою.
У Подорожі природознавця довкола світу Чарльза Дарвіна — написаній 1831 року — Передав Еренбергові трохи дрібненького ледь видимого неймовірного пилку що літав над морем побіля островів Кейп де Верт виявивши що той складається в основному з «кремнистих оболонок інфузорій і кремнистої тканини рослин» — виявив у ньому 67 різних органічних видів. Усі інфузорії за винятком двох видів прісноводні. Кораблі навіть гинули в катастрофах через погану видимість. Зустрічається за тисячі миль від Африки — Дарвін виявив крупинки каменя трохи більші за одну тисячну квадратного дюйма.